Культура — це наша набута орієнтація на місцевості, коли не страшно без навігатора. Культура становить собою ті інтуїтивні компоненти, які читаються без карти та не мають терміну придатності — попри систематичні намагання росіян стирати з лиця землі цілі населені пункти, грабувати інституційні колекції й чинити булінг на очах у міжнародної аудиторії спостерігачів. Подібно демонтованим дороговказам, українські музеї навіть без експозицій, з надійно евакуйованими колекціями, продовжують дихати історичним контекстом і знаходять чудові форми взаємодії з глядачами. Культурні інституції та новостворені спільноти безперервно виконують свою функцію в процесах запам‘ятовування та перевідтворення історії на мікро- і макрорівнях. Читайте також: Українська чи англійська в кінотеатрах? Спростування найпоширеніших міфів Навесні 2022 року Український Музей у Нью-Йорку ініціював програму SAFE  — кошти в рамках якої від початку спрямовувалися на підтримку першочергових потреб наших колег-музейників в Україні. Гранти SAFE виділялися на закупівлю обладнання та пакувальних матеріалів, підтримку музейних співробітників і команд, які виїздили для збору інформації про злочини росіян щодо культурної спадщини.  Згодом команда Музею почала готувати підґрунтя та фасилітувати діалог для можливих партнерств у майбутньому між американськими інституціями та колегами в Україні. Зокрема, для учасників онлайн-курсу  "Як ми пам‘ятатимемо?", який розробили МКЦ та Інша Освіта, ми запропонували спікерів з Національного Меморіального Музею 11 вересня в Нью-Йорку, спілкування з якими команда МКЦ продовжує й нині.  Тема комеморації травматичних суспільних подій виявилася надзвичайно об‘єднавчою. Досвід музейників, реставраторів та кураторів США, які відносно недавно побудували інституцію-меморіал теракту 9/11 зі спогадів, скорботного пилу й уламків дає можливість зрозуміти силу української музейної спільноти сьогодні. Ми захоплюємося тим, як оперативно колектив МКЦ  відреагував на загострення воєнних дій в Україні минулого року і згуртував зокрема колег зі східних, північних і південних регіонів України. Партнерство Українського Музею в Нью-Йорку та Музейного Кризового Центру в рамках нашої програми SAFE продовжуватиметься, значною мірою  — заради того, щоб зробити внесок в успішне відновлення регіональних музейних закладів України після війни. Читайте також: Діти України у Львові. Про світло у чорноті війни Український культурний сектор сьогодні  — це сфера, де доречним став термін "емоційна праця" (так званий процес управління власними почуттями для виконання емоційних вимог своїх споживачів/ клієнтів заради досягнення корпоративного успіху). З приходом війни, транслюючи українську спадщину і нинішній досвід міжнародним аудиторіям, які не занурені безпосередньо в контекст, ми перебуваємо в пошуку балансу між власним пам‘ятанням і адаптацією до зовнішніх очікувань, між вибудовуванням дороговказів для тих, хто вболіває та спостерігає і плеканням своїх ментальних ландшафтів. Це своєрідний стан емоційного шпагату, який потребує великих ресурсів і сили. До прикладу, Український Музей Нью-Йорку сьогодні  — це про командне бажання подолати час і ототожнитися з суспільством в Україні. Разом з тим, Український Музей  — це лиш одна з діаспорних інституцій, що відіграє роль в концептуалізації процесів переміщення населення та поширення культури спільноти поза її очевидними межами. Ми комунікуємо з членами Ukrainian Heritage Consortium of North America  — мережею архівів, музеїв та бібліотек у США й Канаді, які опікуються українською спадщиною. Ми будуємо партнерства з американськими інституціями, які дозволять нам цікаво розказати історії про "розчинених" українців та їхні розмиті сліди в мультикультурному середовищі. І понад усе ми опираємося на голоси українців в реальному часі, які маркують дороговкази пам‘яті, визначаючи тим самим майбутні маршрути української культури.  Спеціально для Еспресо Про авторку: Лілія Куделя, кураторка Українського Музею, координаторка програми SAFE Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю