Та власне, якщо вірити деяким історикам, зокрема Сергієві Громенку, якого дуже шаную, і без того маємо смугу воєн, починаючи з Першої світової, які лише затухали на час, аби потім знову вибухати з новою силою. Громенко резонно стверджує, що "історична гіперфлуктуація (випадкове відхилення якоїсь величини (фізичної, біологічної, соціально-економічної). – Авт.)  – російський більшовизм – спихнула регіон з второваного шляху на своєрідний кільцевий тупик. І 1945 року насправді нічого не змінилося", і цей зафіксований факт може бути усунуто лише "після перемоги над Росією, та її загибелі й переродження на кшталт Османської імперії – Туреччини". Читайте також: Точка вини Невтішних думок додала і свіжа (за 13 листопада) публікація The Economist. Для початку поважне видання окреслює сучасний глобальний театр воєнних дій, — від українського сходу і півдня, через Ізраїль та Смугу Гази, громадянські конфлікти у Малі, М’янмі та Судані, і до вагітного дуже серйозною кризою Тайваню. І, наголошує The Economist, - справа не лише у Росії. Так, вона, мабуть, є осердям реально сформованої новочасної Вісі Зла, яка поєднала Москву, Пекін, Тегеран та Пхеньян, але війна насправді, — як на мене, — вже давно набула непритаманного досі схожим конфліктам мережевого характеру. Вона вийшла за межі національних держав, керованих автократичними лідерами чи урядами, її жаристі головешки раз у раз спалахують полум’ям соціальних конфліктів у будь-якій точці земної кулі, у центрах європейських столиць чи у нетрях міст Глобального Півдня. Таким чином, Третя світова, чи вже надцята фаза Першої, стала екзистенційною за характером не тільки для українців. Вона переросла світоглядні рамки протистояння непримиренних систем, торкнувшись життів і доль найінфантильніших мешканців у всіх закутках світу. Читайте також: У вирві війни Всі так чи інак втягнуті у кратер вселенського протистояння, — і дивним чином ракетні удари по українських містах пов’язані з міріадами чинників – від зарплатні китайського робітника, який "клепає" мікросхеми до бюджетування кампаній захисників довкілля десь у Західній Європі. Я часто згадую роман Юрія Щербака "Час смертохристів". "Що з нами трапилося? І коли ми знову станемо людьми?". Світ неухильно занурюється у хаос, і вже годі шукати першопричини, тієї першої кістки доміно, яка хитнулася, втративши рівновагу, і спричинила невідворотний ефект. Годі шукати, але легко знайти: згаданий Громенком російський більшовизм, ота гіперфлуктуація, яка живила й досі живить тотальний нігілізм "пролетаря", безкарність та сфальшоване почуття безпідставної справедливості, зневагу до моралі як мірила людськості. Читайте також: … Точиться війна Це не моє відкриття, і далебі – не одкровення сучасних мислителів. Найпарадоксальніше, — про це говорили далекоглядні політики та філософи, коли ще не вистигли руїни європейських міст після поконання нацизму. 1948 року філософ Бертран Рассел написав, здавалося б, шокуючі рядки: "Наступна війна, якщо вона станеться, буде найбільшою катастрофою, яка випадала на долю людства. Я можу уявити собі лише одну більшу катастрофу: розширення влади Кремля над усім світом". Якби ж то він знав, що ця експансія вже почалася. Від Південно-Східної Азії аж до Куби, від Угорщини до Афганістану — сталінська-хрущовська-брежнєвська, а відтак вже й путінська Росія пробували на "зуб" міцність учорашніх союзників, одночасно снуючи павутиння своєї агентури через культуртрегерів "вєлікой русской культури", мережу "центрів славістики", зацікавлених бізнесменів тощо. Те, що відбувається зараз, — концентрований наслідок тривалої підривної діяльності, яку провадила у світі Росія, тієї "диктатури релятивізму", про яку говорив Папа Венедикт XVI, і про яку згадує Борис Гудзяк. Вона, ця витончена і фарисейська диктатура, є, за його висловом, "небезпечнішим за відхід від правди є сумнів чи навіть заперечення, що істина взагалі існує. Є твоя і моя, hand-made, кишенькова, до вибору, до кольору; покажу, коли потрібна чи вигідна, і сховаю, коли ні". А тепер погляньмо, чи не у схожій ситуації перебуваємо ми з вами? І чи не "кишенькові правди" кожного, належно підігріті соцмережами, не дають нам "глянути угору", аби побачити суть? Столітня війна триває… Різнолика, підступна та антигуманна. Мусимо вижити у ній і перемогти. Заради майбутнього без хаосу і жодних диктатур. Заради того, щоб "знову стати людьми". Спеціально для Еспресо. Про автора. Ігор Гулик, журналіст. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю