Несправедливо? Перекручування дивним журналістом? Нерозуміння? До кожної дивної деталі в цій статті можна ставитись саме так. Але не до всього разом. Все разом, у поєднанні з обкладинкою, це вже щось більше. І це такий сигнал, який не можна ігнорувати. Стаття й обкладинка Time - це і про причинно-наслідкові зв'язки. Якщо дуже довго ігнорувати побажання партнерів, від яких ти залежиш, наприклад у царині боротьби з корупцією, то потім якось дивно на них ображатися, коли вони не вистрибують зі штанців, щоб тобі допомогти. Якщо партнери постійно повторюють про корупцію і бачать, що їх не чують, вони втомлюються. І втомлюються набагато швидше, ніж могли б. Це ж логічно. І так, від нас чекають перемог. І не всі перемоги від нас залежать. Перемоги на фронті залежать як від західної допомоги, так і від дій ворога. Який не є слабким. І гарантувати перемоги там неможливо. І може здаватись не справедливим, що Захід чекає від нас перемог і робить для цього всього, що потрібно. Читайте також: Мене не тішить, а лякає стаття в "Time" Але перемоги на теренах боротьби з корупцією цілком і повністю в наших руках. Жоден Путін тут не завадить. Для цього не потрібні F16. Вистачило б політичної волі. І якось дивно ображатися, коли запити союзників у цій царині ігнорувалися, що змінило їх ставлення. І як можна тепер ображатися на зміну такого ставлення? Хіба мало було моментів, коли здавалось, що в Києві приймаються рішення, які виглядають як плювок у наших партнерів? Війна все спише? Як виявляється, ні. І пора це прийняти. І діяти відповідно. І тоді перемоги у боротьбі з корупцією можуть призвести до перемог на полі бою. Бо усвідомлюючи, що їх чують, люди у Білому Домі будуть схильнішими приймати рішення і переходити червоні лінії Путіна. Це також про причинно-наслідкові зв'язки. Чи може це не спрацювати? Чи можемо ми впливати на Трампа? Та точно ні. Чи можуть побоювання у Білому Домі переважити навіть у такому випадку? Звісно, так. Але тоді ми будемо впевнені, що зробили все від нас залежне. А зараз, на жаль, цього сказати не можна. Певний момент часу можна було продавати емоцію. Але емоція ніколи не діє довго. І навіть дуже успішна тактика з часом перестає працювати. І стаття в Time кричить про те, що вже перестала. Читайте також: У чому союзники "зрадили" Зеленського? Чи є це катастрофою? Ні. Навіть сама стаття може допомогти. Як в Києві (а для нас там, у цій статті, нема ж нічого нового) щоб усвідомити помилки. Так і в Вашингтоні, де знов може подіяти емоція, може останнього разу. Коли американське суспільство знов відчує, що загроза справжня. Згадає про біль українського народу, уособленням якого для багатьох американців досі є образ президента Зеленського. І відчує самотність України і її лідерів. Емпатія в західному світі — все ще вагомий чинник. Особливо до популярного лідера. Але воно може спрацювати тільки разом. Розраховувати що ще багато разів вдасться продавати емоцію вже досить. Нам потрібна допомога партнерів. А значить цей холодний душ має бути корисним. Які ще повідомлення має передати Вашингтон, щоб його почули? Джерело Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю