Еспресо публікує переклад статті Timesofindia українською. Російські стратеги повністю розуміють стратегічну необхідність Індії бути ближчою до США і Заходу, допоки вона не проти зближення з Китаєм, хоча в Індії є всі підстави бути обережною. Країни Глобального Півдня дедалі більше усвідомлюють той факт, що політика Росії щодо країн колишнього Радянського Союзу базується на гегемонії та сфері впливу, ігноруючи їхню волю та представництво На тлі війни Росії проти України майбутній візит міністра закордонних справ Індії Санджая Верми може стати переломним в індійсько-українських відносинах. Ще в 1992 році в розмові з покійним Омеляном Пріцаком, засновником і директором Гарвардського українського наукового інституту, тоді ще директором Інституту сходознавства Української академії наук у Києві, обговорюючи близькість наших традицій і культури, я звернула увагу на те, що давнє санскритське слово "тато", вживається в повсякденній українській мові і не вживається в жодній іншій сучасній мові. І це лише дещиця з величезної культурної спадщини. Але минали роки, і лідери Індії та України зі своїми пріоритетами забюрократизували відносини між своїми країнами. Виходячи з того, що Україна є сателітом Росії, існувала помітна апатія до інновацій, переосмислення відносин та подальших візитів. Певна інерція панувала навіть після анексії Криму в 2014 році. Але шок настав у лютому 2022 року, коли Росія напала на Україну. Сьогодні, коли українців запитують про можливу роль Індії у припиненні неспровокованої війни Росії проти України, вони вживають фрази на кшталт "Індії байдуже". "Вона зробила занадто мало і занадто пізно". "Індії не до проблем України"... На тлі таких холодних заяв від втомлених проросійським ухилом індійської політики, візит Верми може внести теплішу ноту. Політики як ніколи усвідомлюють, наскільки нагальною є потреба переглянути політику Індії щодо України. Україна приймала індійських президентів у 1993 та 2005 роках, але єдиний раз прем'єр-міністр Індії Індіра Ганді відвідала Україну у 1982 році, коли Україна була частиною СРСР. Тоді їй було присвоєно ступінь доктора honoris causa Київського національного університету та надано почесне громадянство м. Києва. Після візиту міністра закордонних справ Павла Клімкіна до Індії у 2016 році двосторонніх візитів українських міністрів закордонних справ до Індії не було. Ситуацію змінив візит першої заступниці міністра закордонних справ України Еміне Джапарової до Індії у квітні цього року. Фактично, майбутній візит Верми було узгоджено ще тоді. Але сьогодні справжній потенціал Індії розкривається на впливових майданчиках, особливо тих, де Україна на вершині порядку денного. У цьому контексті візит Верми відродить надію, ту саму надію, яка з'явилася в українців, коли прем'єр-міністр Нарендра Моді публічно заявив у присутності президента Владіміра Путіна, що "це не епоха війни" на саміті ШОС у Самарканді минулої осені. Індія не засудила російську агресію відкрито, але підтвердила свою підтримку територіальної цілісності, суверенітету і прихильності до Статуту ООН з боку держав-членів. Ще одним великим відкриттям стало те, що 27 червня Верма також представляв Індію на саміті в Копенгагені, про який не було оголошено публічно. Андрій Єрмак, голова офісу президента України, головний спікер заходу, був настільки задоволений його успіхом, що відзначив першу в історії присутність незахідних держав, таких як Індія, Саудівська Аравія, Бразилія та Південна Африка, у такому форматі. Україна більше не є проблемою лише Європи, адже участь Індії відповідає її власному праву та національним інтересам як глобального гравця. У розмові з журналістами за зачиненими дверима Єрмак сказав, що цей саміт є усталеною платформою з майже 50 країнами, яка базується на формулі миру Президента України Володимира Зеленського, і наступна зустріч може відбутися в одній із країн Глобального Півдня. Таким чином, навіть якщо G20 не матиме жодних новин для України, при бажанні керівництва, шанс проведення такого саміту в Індії не можна виключати. Діалог із Глобальним Півднем є чимось новим для України. Війна виявила постколоніальну ідентичність сучасної України, яка зближує її з країнами південної півкулі. Видимий альянс України із Заходом також має враховувати проблеми, які впливають на Глобальний Південь. Попереду ще складніший шлях - переформатування індійсько-російських відносин, введення їх у належний контекст, усунення узурпації радянської епохи, яка є спільною спадщиною 15 республік, які сьогодні є незалежними державами. Російські стратеги повністю розуміють стратегічну необхідність Індії бути ближчою до США і Заходу, допоки вона не проти зближення з Китаєм, хоча в Індії є всі підстави бути обережною. Країни Глобального Півдня дедалі більше усвідомлюють той факт, що політика Росії щодо країн колишнього Радянського Союзу базується на гегемонії та сфері впливу, ігноруючи їхню волю та представництво. Після понад 30 років існування суверенної України Росія побоюється незалежної політики Індії щодо неї. Наукових досліджень про Україну в Індії майже немає, а ті, що є - відверто російськоцентричні та упереджені. Не вдаючись до переліку безлічі способів, як наші дві демократії можуть взаємовигідно співіснувати, можна сказати, що де-юре основною метою є розширення міжлюдських контактів та академічних обмінів. Війна Росії проти України створила підґрунтя для деколонізації. Для Індії це можливість позбутися пострадянської інерції і почати все спочатку. Очікується, що Індія зрозуміє Україну з такої перспективи, та побудує з нею здорові відносини, як і у випадку її відносин зі Східною Європою та країнами Балтії.

Читати повністю