Σοφία перекладається з грецької як “мудрість”, тобто ми походимо з мудрості. Український філософ ХХ сторіччя Сергій Кримський зазначав, що російська імперія свого часу обрала шлях “Третього Риму”, тобто влади, а Україна - шлях Софійності, тобто мудрості буття. Вперше поняття Софійності знаходиться у творах Григорія Сковороди. Ідею Сковороди почули і переінакшили по-своєму російські філософи В. Соловйов, С. Булгаков, П. Флоренський, спробувавши створити власні концепції. І тут, в російській інтерпретації, “софіологія” стає ідеологічною базою для легітимації авторитаризму. Навпаки, в українській культурі, авторитарність не приживається. В українській софійності – мудрість проявляється у ціннісній взаємодії людей, а єдиним виміром втілення мудрості залишається конкретна людина. Софія – це також практична мудрість, що охоплює родинне життя, господарство. Ця Софійність зчитується в українській культурі, в фольклорі і філософії. Тут всюди царює культ мудрого господаря, квітучої садиби. Софійність - це наша національна методологія вичитування реальності. Це - мудрість людського серця, яка вичитує мудрість творіння. Це - контакт між двома безоднями - серце і Всесвіт на одному рівні. Запорука будь-якого успіху  - це якісний контакт з реальністю. І такий повний, повноцінний і ефективний контакт можливий тоді, коли людина читає реальність серцем. Ось це і є Софійність - вичитування мудрості буття.  Але така мудрість буття притаманна не лише людині, не лише суспільству, але може лягти в основу інституцій, як певні ціннісні орієнтири. Відповідно, коли я говорю про ідею, яка мала б  консолідуючий потенціал, я говорю про сукупність цінностей, які були притаманні українцям в процесі державотворення: про соборність, про справедливість, про сердечність, про свободу. Також - про пам'ять і надію. Адже оцю сукупність цінностей і називають Софією Київською, мудрістю київською. Тому софійність -  це методологія конструювання соціальної реальності. Ми вичитуємо ті сенси, які колись вже проявили свій потенціал для побудови стосунків, відносин на інституційному й суспільному рівні. Умовою для гармонійного розвитку особистості - дитини й дорослого – є якісна взаємодія з реальністю. Людина, народжена у світі, і те, як вона сприймає світ, як вона його вичитує, стає тим ресурсом, яким вона згодом може поділитися. Я називаю цей стан зрілістю. Під зрілістю я розумію дві основні динаміки. Перша - це становлення, це мандрівка реальністю і вичитування необхідних сенсів. Для того, щоб накопичити особистий потенціал, яким потім можна послужити. Зріла людина - вона стає собою і служить іншим. Це проявляється як в трансляції життя. Ефективна екосистема - це тоді, коли я вбираю в себе світ і транслюю його у нові форми буття. Життя потоком минає крізь мене, повз мене. А софійність дозволяє мені вичитати із цього потоку усе необхідне для того, аби на берегах мого життя розквітли сади. Сади - це про атмосферу, про кисень. І сади - це про плід, про те, щоб життя могло тривати. Отже, зрілість - це становлення і служіння. І це ті процеси, які трансформують життя. Життя має тривати. Про автора: Отець Андрій Зелінський, український філософ, священик УГКЦ, військовий капелан, політолог, громадський діяч. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю