Після вручення премії із Сергієм Буковським записала бліцінтерв'ю журналістка телеканалу Еспресо Катерина Галко..  Пане Сергію, що для Вас означає отримання премії імені Василя Стуса? <img alt="Сергій Буковський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/305000_306000/305572_Bukovsxkij_5_new_960x380_0.webp" title="Сергій Буковський"> Фото: PEN Ukraine Я пишаюся цим. Це не фестиваль, не нагорода, не диплом, це щось інше абсолютно. В мене виникає дуже дивне відчуття навіть незручності від цієї премії. Я вже казав сьогодні, на мою долю не випало навіть тисячної долі тих страждань та мук, які випали на долю Стуса. Це була людина совісті, правди, таланту, високої поезії. Мені здавалось, що ця премія все ж таки літературна, поетична, а я не письменник, не поет, я займаюся зовсім іншою справою - документальним кіно. Тому, для мене, це абсолютно несподіване рішення такого поважного журі, яке очолює пан Мирослав Маринович, для мене це дуже високе прізвище в нашому житті і в нашому суспільстві. Це момент відповідальний, дуже хвилюючий. Я розумію, що ці слова межують з банальністю, але все ж таки це дійсно так. Коли Ви вперше дізналися про Василя Стуса? Хто він для Вас? Я вперше почув це дуже звучне, дуже виразне прізвище в перебудовчі часи. Я працював тоді на державній студії документального кіно. Це були часи, коли вже можна було, так несподівано, говорити правду. Тоді вже у весь голос говорили не тільки про Великий голод, я маю на увазі Голодомор, про сталінські табори, і про радянські. Тоді почали говорити про шістдесятників, до яких, безумовно, належав і Василь Стус. Один із перших фільмів, який був зроблений на нашій студії, був про Світличного. І там був один дуже емоційний, дуже сильний, вражаючий епізод, коли на Байковому цвинтарі відбувалось перепоховання Стуса. Ці кадри є в архіві й, слава Богу, вони є назавжди в нашій кіноісторії та кінолітописі. Тоді я вперше почув про Стуса. Вдруге, з такого несподіваного боку, про Стуса мені розповідав Семен Глузман, який сидів з ним в одній камері. Він розповідав про абсолютно іншу людину, аніж про яку ми сьогодні говоримо, яким сьогодні нам його представляє сучасна українська міфологія. Він дійсно не боявся казати правду, у нього було оголене відчуття несправедливості, він про це казав скрізь, але, в той самий час, він був ніжною, ліричною, дуже щирою людиною, і дуже талановитою. Безпосередньо він, в камері, читав переклади Рільке дисиденту, психіатру Глузману. От тоді я більше про нього дізнався. <img alt="Сергій Буковський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/305000_306000/305576_Bukovsxkij_1_new_960x380_0.webp" title="Сергій Буковський"> Фото: PEN Ukraine Чи знімаєте Ви щось зараз? Про що ці роботи? Я не знімаю, я зараз здебільшого викладаю і я є куратором, координатором фільмів, які знімають мої студенти - і це, безумовно, наша війна. Це дуже сильний і дуже емоційний матеріал, який вони привозять. Декілька проєктів уже у стадії монтажу, постпродакшену. Я вже майже рік це дивлюсь, дивлюсь, ми дивимось багато матеріалу робочого. Я не думаю, що я скоро буду про це знімати, якщо взагалі буду. Необхідна відстань часу, щоби осмислити те, що відбувається. Безумовно літопис працює, кінохроніка працює, слава Богу, це все сьогодні знімається і зберігається. Створений навіть архів війни, фестиваль Docudays зробив такий архів, на щастя, це не пропаде, нікуди не дінеться. Все буде осмислено, збережено і архівовано - все те, що сьогодні знімають і професіонали, і наші ЗСУ мобільними телефонами. Як Ви оцінюєте стан українського кінематографа зараз? Відповідально казати лише про кінематограф, до якого все-таки ще належу і щось намагаюсь робити зі своїми студентами. Вони сьогодні працюють і знімають фільми про війну, вони - документалісти. Я думаю, що якщо наш національний кінематограф не буде підтриманий, нас очікують дуже сумні і катастрофічні наслідки. Нова генерація, яка з'явилася за 32 роки, з'явилося середнє покоління, молоде покоління, дуже сучасних, дуже талановитих людей, вони можуть просто не працювати в Україні і це буде дуже сумно. Вони вже знають як працювати з європейським світом, європейськими продюсерами, це сучасні люди і вони сьогодні презентують Україну на найвидатніших фестивалях у світі принаймні європейських. Доволі часто наш президент, я ніякої не хочу казати критики в його адресу, але згадую відому цитату відомий афоризм Черчилля про те, як можна скорочувати бюджет на культуру, а що ж ми тоді захищаємо. Але це лише фраза, насправді було б непогано, щоб бюджет на культуру не скорочувався, а збільшувався.  <img alt="Сергій Буковський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/305000_306000/305574_Bukovsxkij_3_new_960x380_0.webp" title="Сергій Буковський"> Фото: PEN Ukraine Чи правильним шляхом йде сьогодні українська документалістика? Я думаю воно йде так, як воно йде - як може, так і може. Наприклад, мій друг, оператор Михальчук, він - військовий ЗСУ і, в той самий час, він фотографує і знімає безпосередньо на передовій.  Ярослав Пілунський - він командир аеробатальйону чи то аеророзвідки, він теж знімає. Але для багатьох звичайна зброя, військова зброя, сильніша ніж фото чи камера. Вони воюють як солдати, як військові. Як змінилася з початку війни Ваша школа документалістики? Чи змінились студенти? <img alt="Сергій Буковський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/305000_306000/305573_Bukovsxkij_4_new_960x380_0.webp" title="Сергій Буковський"> Фото: PEN Ukraine Вона суттєво не змінилася. Нещодавно набрали новий курс, 9 студентів. Більше хлопців, як це не дивно, зазвичай це дівчата. Я думав, що ми нікого не наберемо в цьому році, ну такі обставини. Але був навіть конкурс і не всіх брали, хто хотів. Але всі горять, бажають знімати, працювати, щось дізнатися про дуже не просту справу - документальне кіно. Тому що серед студентів чимало журналістів і я їх попередив, що це зовсім інше, телевізійна журналістика, особливо новинна. Ми приходимо, коли вони (прим. журналісти) вже їдуть додому. Коли вже сюжет був в ефірі, а ми залишаємося. Це системно абсолютно інше, це зовсім інший погляд на життя. Ви бігли, бігли, бігли, а тепер треба зупинитися і подивитися. Психологічно не просто себе поміняти й вдивлятися на життя зовсім інакше, не з коліс, не оперативно, хоча журналістика сьогодні працює на всі 100, наша українська, в тому числі й на фронті.

Читати повністю