Заходу можна раціонально контраргументувати, зводити логічні побудови, апелювати до історії, але воно, переважно, погано зайде. Щоб зрозуміти Захід, мені здається, треба зрозуміти конкретних політиків, які відповідають за міжнародку, за економіку, зрозуміти виконавців, які готують для цих політиків аналітичні брифи, радників, лобістів бізнесу. Більшості з нас складно осягнути, у наскільки комфортному, затишному і, головне, прогнозованому світі вони живуть. Читайте також: Російські дрони у Румунії: у відповідь — тиша Осьо елітна приватна школа, або престижний пансіон. Далі економічний факультет Оксфорду, політологія у Сьонс По, право у Гарварді чи Єлі. Початок кар'єри у топовій юрфірмі, консалтингу чи інвестбанку. Десь на етапі універу чи першої роботи — знайомство з майбутньою дружиною/чоловіком, теж з привілейованої родини. Шлюб у родинному маєтку, якому вже років 300. Для своїх, без понтів, ну просто так заведено. І на стінах родовід до 7-го коліна, і нікого з них не розстріляли йо**ні комуністи за те, що відмовився очолити колгосп, чи міськраду. Далі PhD, політика на місцевому рівні з переходом на національний, або MBA та директорська/виконавча посада у корпорейті. Приватний будинок десь у тихому районі столиці, поруч з парком та недалеко від урядового/ділового центру. Ранкові пробіжки/вело/вигул собані. Кілька авто в гаражі. Без зайвої розкоші, і бажано щось екологічне, але можна і якесь спортивне чи раритетне авто для душі. І для поїздок у гольф-клуб чи зіграти у теніс на вихідних. У відпустку можна на якийсь приємний острів без випадкових людей, або принаймні орендувати яхту для Середземного моря, чи поплисти до узбережжя Швеції, і зупинятися там у милих мінімалістичних віллах. Друзі, добрі знайомі, одногрупниці твоєї дружини та партнери по тенісу у ключових інституціях та корпораціях, з кимось з них ти ще у школі вчився. Тому, до речі, на початку кар'єри ти пишеш у резюме першою стрічкою назву своєї початкової школи. Це зразу говорить про тебе все, що треба тим, хто тебе не знає, але може миттєво скласти твій соціальний портрет. Благодійні вечори та артгали. Дні народження дітей із запрошенням їх однокласників та батьків на барбекю. Дітей, які теж вчаться у правильній школі й подальший вибір навчальних закладів уже розписаний, пожертви коледжам та універам планово робляться, з деканами ти теж поверхнево знайомий. Подальша вибудова горизонтальних мереж. Пасивний дохід від диверсифікованих інвестицій — акції, пару фондів, трішки недвіги, пенсійний рахунок. Особистий банкір, чий тато працював ще з твоїм, та надійний податковий консультант. Читайте також: Безлімітна війна І тут, бл*дь, загроза ядерного апокаліпсиса, перспектива кадирівців з доступом до тактичної ядерної зброї, біженці з голодної країни з населенням 140 млн, з промитими мізками, купою зброї на руках, з перманентною епідемією СНІДу, туберкульозу, випадками сибірської виразки та купою непрогнозованого лайна. Та ну нафіг. Це не іронія, і не зверхність до наших західних партнерів. Вони живуть так, бо значно швидше навчилися грати в ігри з додатною сумою, встановлювати та поважати правила, не ср*ти принаймні там, де живуть, цінувати науку та підприємництво, вони (здебільшого) вчасно відпустили свій імперський багаж, щоб той не потягнув їх на дно, відклали старі ресентименти та почали будувати наднаціональний проєкт замість дрібних містечкових заруб. Ну, хіба з сусідами трохи більше пощастило. І звісно це дуже гіперболізований приклад сферичного представника еліти у вакуумі. А може й не дуже гіперболізований цей приклад, не знаю. В кожному разі, через таку оптику, здається, трохи зрозуміліші страхи та бажання багатьох представників Заходу. Поставте себе на їх місце. Принаймні спробуйте. Джерело Про автора. Юрій Гайдай, експерт Центру економічної стратегії Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю