Коли Резніков побачив на табло результати за відставку — за двері провладні депутати проводжали його довгими оплесками. А от питання, скільки ж грошей має Міноборони на потреби війни й скільки з них осіли в кишенях друзів та родичів "Слуг народу" — залишається відкритим.  Зараз є чимало дискусій, чи варто було чіпати тему корупції на тлі тяжкого контрнаступу і загальної політичної невизначеності майбутнього?  Підемо від заяви самого ексміністра про вартість одного дня війни для бюджету України? Це 100 мільйонів доларів щодня.  Це дуже великі гроші, які важко даються. І цілком ймовірно, що не бездонна бочка ні в нас, ні в скарбницях іноземних друзів. Більше того навіть найприязніші до нас уряди визнають, що кожна порція корупційних новин з України дуже погано впливає на настрої їх суспільств. І це корінь причини, чому деякі озброєння йдуть повільніше ніж могли б, а з фінансуванням виникають проблеми, бо локальні громадяни все частіше запитують — чому ми маємо давати свої гроші на чужі Мальдіви та Коста-Браву.  Резніков наостанок фактично визнав, що базовий бюджет Міноборони — це податки громадян України. А отже, логічно, що ми можемо спитати, де наші гроші й настільки вони настільки ефективно витрачаються гроші в умовах війни. Без бикувань, прокльонів і численних дописів позитивних блогерів з-поміж весільних гостей міністрів, які ж громадяни "малокомпетентні" та "лицеміри".  На підсумковій пресконференції Резніков визнав, що фактично армію забезпечують громадяни України, бо працюють і сплачують податки, які спрямовуються в державний бюджет, а звідти - у тому числі на армію. "Армія сьогодні - найбільший споживач коштів. Але ж кошти потрібні й на утримання країни в цілому: на інфраструктуру, на відновлення, на підтримку соціально незахищених. Тому треба працювати й платити податки. Треба бізнесу бути активним і підтримувати підприємців", — сказав Рєзніков.  Це вирок для тих, хто сказав, що розслідування корупції не на часі. І шпилька для кожного, хто намагався змістити акценти й сказати, що Резніков прийшов у нереформоване до цього 8 років міністерство.  Давайте разом повчимо матчастину і скажемо прямо найскладнішим роком для української армії був 2014. От тоді бракувало боєздатних частин. Мало хто мав моральні сили стріляти у "вєжлівих людей" в російському пікселі, які з’явились в Криму і на Донбасі. А ще кар’єра в армії означала — що ти бомж і невдаха. Чого далеко ходити, можна знайти старе інтерв’ю генерала Дмитра Марченка, який розповідав, як вночі працював таксистом аби мати гроші на продовження кар’єри в ЗСУ.  Так от варто згадати, що у 2015-2016 роках за міністра Степана Полторака був такий собі волонтерський десант. І там зірковий на той час волонтер Давид Арахамія робив собі медійну впізнаваність. Аби потім стати кістяком партії "Слуга народу".  Уже потім у 2020 році за наступного міністра Андрія Тарана волонтери та реформатори були не на часі — і Проєктний офіс реформ розігнали. Чим за відгуками людей, які безпосередньо там працювали, збили хід на кілька років. І саме тому ми опинились в кричущій ситуації перед повномасштабною війною, коли на складах Міноборони бракувало касок, бронежилетів та форми, а програми озброєнь були надійно згорнуті.  В часи повномасштабної війни не зобов’язані "кохати" того чи іншого міністра. Це стосується як і уже колишнього Олексія Резнікова, так і новопризначеного — Рустема Умерова.  Основна функція міністра оборони — аж ніяк не знімати тіктоки на "леопардах", а рахувати, купувати й організовувати воєнну логістику.  Минуло півтора року після вторгнення, але небайдужі громадяни донині купують для ЗСУ машини, дрони, тепловізори, приціли, засоби РЕБ. Купують для тих, у кого здавалось би не мало бути проблем із забезпеченням — збирають на розвідувальні дрони для Буданова, збирають для наших ДРГ в тилу ворога, збирають для еліт з еліт нашого війська.  Досі контракти укладаються не з виробниками, а з дивними посередниками, якими володіють родичі депутатів правлячої партії, які мають тісні зв’язки із державним зрадником Богуслаєвим. Що це, як не саботаж прямих функцій забезпечення Міноборони? Тут же хочеться передати привіт ще одним захисникам Рєзнікова, які прокачали історію про те, що рішення про добро на F-16 звитяга виключно колишнього міністра.  Лише після трагічної загибелі українського легендарного пілота "Джуса" Андрія Пільщикова — стало відомо, що саме цей воїн організовував курси англійської для колег, шукав амуніцію і головне — з фактами адвокатив Україні надання літаків перед сенаторами й конгресменами.  Важливо також знати, що запити на перелік озброєння не формує людина на чолі Міноборони, яка за законодавством є цивільною. Списки снарядів і знарядь формує Генштаб з урахуванням бойових дій і успіхів на певних напрямках. Тому по суті міністр оборони ходить зі списком умовних покупок і шукає це у світових супермаркетах зброї.  Успіх чи неуспіх наступника Рєзнікова — пана Умерова напряму залежить, настільки він справиться з цим списком, що "мама-армія" написала. І які процеси ефектних закупівель будуть налагоджені в Міноборони уже зараз.  Наостанок хочу сказати, що коли Резнікова призначали на міністра оборони після Андрія Тарана — у багатьох це викликало надію, полегшення і віру в те, що високоякісний юрист точно не допустить зловживань і помилок із власним підписом.  Однак Олексій Резніков до останнього переконував, що нападу з боку Білорусі не буде і говорити про це смішно. І це розслабило мешканців Київщини, які попали в жорстку окупацію, а потім пробирались під обстрілами до Києва.  Окремо — я не знаю хто там порадив Резнікову сваритися і судитися з журналістами. Але це фактично політичне самогубство, яке переслідуватиме його політичну кар’єру ще досить довго.  І наостанок, що чекати від Рустема Умерова? Як мінімум — хочеться ефективних закупівель, як максимум — хочеться бачити менше бізнес-партнерів партії влади в кожному другому контракті на закупівлі.  Скажу, що критика міністра Рєзнікова була доречною і правильною, щоби не писали його весільні гості. Бо міністр оборони — працює за наші гроші. І має у розпорядженні теж наші кошти. Ці кошти дуже важко заробляються в умовах війни. А в умовах, що кожна сім’я має родича чи друга, який в ЗСУ — ці кошти напряму можуть врятувати чиєсь життя.  Тому тримаємо руку на пульсі. І ловимо баранів, як бордер-коллі далі.

Читати повністю