Це важка тема, бо завжди заводить нас на поле параної, теорій змов і пошуку “складних багатокроківочок”. Але майже завжди таке переускладнення  — пошук простої відповіді про мотивацію людей. Ну чому вони можуть хотіти “непоразки Росії”, перемовин та поступок? Проста відповідь — бо гроші. Але воно не завжди так. Для початку. Визначмось про які випадки і які прийоми ми взагалі говоримо. Від прямих заяв про перемовини й “Україна має поступитися Кримом заради миру” до різних публікацій “обидві сторони зазнають неприйнятних збитків”, “щоб перемогти Україна має мобілізувати 3 млн людей”, маніпулятивні статті в NYT та інших ЗМІ.  Цей настрій не є мейнстримом. Більшість західних еліт, пересічних громадян і медійного поля підтримують Україну. Рівень підтримки в більшості провідних країн поступово зростає. Але такі прийоми все одно  впливають на прийняття рішень. Звісно, головними бенефіціарами цього "двіжу" є РФ. Вона ж і запускає кампанії з розкручування зручних для них тез. Читайте також: Економіка Росії не витримає війни. Вона дорівнює економіці Техасу Але чому їх підтримують чи розвивають? Тут насправді в голові авторів може бути кілька причин або їх комбінація. Я зосередив би увага на наступних:  Пацифістський гуманізм. Суть тези: "Будь-які війни — зло. Їх треба припиняти за будь-яку ціну. Територіальні поступки України не важливі у порівнянні з врятованими життями". Життя краще, ніж не-життя. Глибинні причини конфлікту та наміри сторін в такій парадигмі аналізувати не треба.   Страх. Прихильники цієї концепції вважають, що ядерна ескалація можлива. Тут оживають і параноя часів холодної війни, і російська пропаганда, яка час від часу нагадує що у Росії є ядерна зброя.  Егоїзм. На думку авторів, їх країни: а) не мають брати у війні безпосередню участь; б) мають мінімізувати власні втрати від наслідків. При цьому втрата Україною частини територій чи суб'єктності розглядається як прийнятна жертва. Тут включаються розмови про інфляцію, міграцію, екологію та інші проблеми. Часто — взагалі не пов'язані з війною. Можливе використання Росії як інструмента боротьби з Китаєм і стримування його амбіцій. Така концепція досі жива в багатьох головах на Заході. Бо якщо подивитися далі останніх 15-20 років, практично всю другу половину 20 століття попередня ітерація імперії (СРСР) перебувала у дуже складних стосунках з Китаєм. Тому є спокуса повернути 1969 рік.  Читайте також: Чому чужі експерти для нас — авторитет Російські ресурси важливі. Так, поточні санкції покликані максимально обмежити доходи Росії від експорту нафти, газу, зерна, добрив, але не спрямовані на їх блокування в принципі. Росія вимушена везти нафту і газ довше і дорожче, продавати дешевше. Це все робиться вже зараз з єдиною метою — уникати шоків пропозиції, тобто різкого здорожчання ресурсів. І саме ця логіка продиктована підходом "мінімізації" втрат провідних економік від війни. Росіяни, Росія, її політичний і культурний вплив нікуди не подінеться, а Путін не вічний. Тому — за логікою авторів — дуже корисно уникнути формування реваншистських настроїв та перетворювати росіян на аналог німців 20х-30х. Так, те, що значна частка росіян вже поглинута реваншизмом за поразку у холодній війні ігнорується.  Ризики повної поразки Росії занадто великі. Це якраз наслідок попередніх пунктів і додаються ще. Тут поєднуються страхи приходу у РФ ще більш фашистського уряду з готовністю справді воювати з НАТО (чи радикалізація поточного режиму), страх, що російська ядерна зброя опиниться в руках кількох непередбачуваних суб'єктів, або що — наприклад — Китай візьме Сибір з її ресурсами під повний контроль. Читайте також: Війна може піти несподіваними шляхами Це правда, що поразка Росії створює велике поле невідомого. І на страхах людей, які їх мають цілком щиро, грає і сама Росія, і її симпатики.  Але Путін багато зробив, щоб усі ці аргументи поступово відходили на другий план. Бо те, що він "кидала", аферист і готовий на континентальну війну заради шкурних інтересів робить його поразку занадто необхідною. На чому і тримаємось. Джерело Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю