Думаю, ви погодитеся зі мною, що йому було дуже незручно і ніяково цей факт коментувати. Очі в стіл, тональність, інтонація... Але одну правдиву річ усе ж сказав, по суті зізнався, що знав Пригожина ще з 90-х. З "буремних 90-х". І що знав того як "людину складної долі" (евфемізм кримінальника), яка наробила того часу "помилок" (скоювала злочини). Ну що тут скажеш, не уберіг Владімір Владіміровіч Євґєнія Вікторовіча, не уберіг... Читайте також: Ліквідація Пригожина: Туга, вона ж нудьга І відомо, до речі, чому. Якби все було так, як розповідає Путін та переконує російська пропаганда, то після путчу 24 червня Путін мав би берегти Пригожина як зіницю ока. Адже станься з ним що-небудь, підозра упаде передусім на Путіна. Але ні. Читайте також: Вбивство Пригожина: перші висновки Вочевидь, усе це означає що режим Путіна, як персоналістський політичний режим висів (висить?) на волосині. І вже немає таких злочинів, піти на які він не зможе заради самозбереження і самовиживання. Питання лише у тому, чи вистачить йому для цього сили (і засобів). А так, якщо дивитися збоку за "боротьбою бульдогів під килимом", то виглядає що і бульдоги, і сам килим уже провалилися у вирву внутрішньої ескалації, боротьби за владу не на життя, а на смерть. І що зовнішня війна проти України та цілого Заходу з її божевільно неадекватною риторикою виправдання є лише інструментом цієї внутрішньої боротьби зістарених бульдогів КҐБ. Не на виборах же їм конкурувати... Джерело Про автора. Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю