Ми всі вхопилися в те, що це саме росіяни, але якщо подивитися на цю історію трохи ширше, то ми взагалі схильні довіряти іноземцям більше, ніж самим собі. Класичний приклад останнього року — Інститут вивчення війни, який в 8 випадках із 10 (в політичних питаннях того, що відбувається в Росії) несе просто банальну дурню. Але кожен день ми пережовуємо цю жуйку в усіх наших ефірах. Водночас наших аналітиків, які швидше за іноземців і, що не менш важливо, якісніше за іноземців аналізують ситуацію на фронті та в Росії, ми просимо проаналізувати ту дурницю, яку написав цей Інститут. Знову, можемо згадати Шевченкове "Німець скаже" Ви моголи…", але все це констатація, а не причина. Мені здається, що поворотною точкою нинішнього підлабузництва до іноземної точки зору стала Помаранчева революція. Мало хто зараз задумується над тим, що саме тоді, в момент піка нашого демократичного спротиву, ми самі заклали страшну міну. І міна ця називається невмінням вирішити внутрішній конфлікт власними силами. Тоді ми всі раділи, що Солана з Квасневським розрулити все, але насправді ми в той момент зробили страшний крок до того, щоб потім всі, найдрібніші конфлікти вирішувати через апеляцію до зовнішніх сил. Читайте також: Чому у соцмережах тривають запеклі сварки Коли фейгіни перестануть бути головними глашатаями нашого інформпростору? Та тільки тоді, коли ми почнемо розв'язувати внутрішні проблеми самі, не залучаючи в арбітри послів чи премʼєрів інших держав. Я ще раз підкреслюю: наші внутрішні конфлікти й тут мова не йде про війну. Суб'єктність починається з того, чи вмієш ти всередині країни вийти на компроміс, який стане вигідним для держави. Але куди простіше відразу ж почати говорити, що всі навколо ідіоти, замість того, щоб спробувати вийти на компроміс і стати нарешті субʼєктом. Чому 24.02.22 ми стали субʼєктом? Бо ми вийшли на консенсус всередині і єдиним фронтом сказали всім нашим союзникам: воювати краще, ніж здатися, хоча вони вимагали тоді здатися. Те саме треба робити й в інших випадках. Як показало 24.02 - це не так і складно. Джерело Про автора: Вадим Денисенко, політолог. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю