- Нам дуже важливо шукати нових союзників і зберігати старих. Бо кількість союзників меншає. На рівні урядів, на рівні суспільств, на рівні індивідів. Цей пошук непростий і буде ще складнішим. Важливо пам'ятати, що знаходити союзників — складна і довга робота, а створювати собі ворогів — річ дуже проста і часом миттєва. - Думаю, важливо позбуватися наївного враження, що "весь світ за нас". Більшість людей у світі до наших страждань і звитяг в гіршому випадку: а) байдужі, б) ворожі; в кращому випадку: в) нам співчувають чи г) нами захоплюються, але не готові робити щось принаймні мале, щоб допомогти. Це реальність, і вона досить цинічна. Ми теж поводимося не краще, коли йдеться про страждання інших. Варто про це пам'ятати — і розуміти, що кожен новий союзник, якого ми здобудемо, кожна нова дія підтримка — це коштовність. - Важливо також забути казку про "весь цивілізований світ", який зараз трохи натисне, і Росія розвалиться. Світ давно змінився, це суміш великих і менших агресивних гравців, в якому наші союзники поки (короткозоро) не дуже відчувають себе в небезпеці. І парадокс у тому, що ми дивимося з надією на них, а вони на нас. Ми зараз у хвилі слабшання демократій, сильнішання автократій, тому роль України сьогодні для вільного світу — справді величезна.- Часом зі своїми союзниками варто agree to disagree, погоджуватися на незгоду. Будуть питання, в яких ми будемо розходитися. Головне, щоб ми сходилися в питанні захисту України. Читайте також: Розуміти прірви нерозуміння, які зараз є між людьми- Нас ще довго буде травмувати питання російської культури та російської academia на Заході. ми ще будемо довго доводити нашу позицію, на яку маємо право. Але, мені здається, важливо пам'ятати, що наш пріоритет — це розповідати про себе, виводити з темряви українську культуру, показувати, яка вона класна, цікава та значуща. Так, ми (і ще багато інших колонізованих Росією націй), можливо, найбільш вірогідні критики російської культури, бо бачимо ситуації з іншого боку барикад — але важливо, щоб нас сприймали як носіїв розмаїтої, багатої та цікавезної української культури, а не (тільки) як самотніх воїнів проти культури російської. Я тут передусім про розклад пріоритетів і концентрацію зусиль. - Культура — це завжди переклад досвідів, а досвіди завжди неперекладні. В цьому парадокс. Це постійно пошук мови про те, що мови уникає. Нам важливо вчитися говорити мовами різних досвідів і шукати ці шляхи перекладу. Бо здебільшого ми живемо у своїй мові й своєму досвіді, який, зрозуміло, затьмарює все інше — і інакше бути не може сьогодні; але дуже часто цього мало. Дуже часто, щоб говорити зі світом, ми маємо намагатися зрозуміти цей світ, до якого ми говоримо — а не лише вимагати розуміння нас. Такі думки. Суперечливі, я знаю. Багато хто не погодиться. І це добре.ДжерелоПро автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕНРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
