Виявляється – дуже складні питання. І що найцікавіше, то відповідь на них може змінюватися на діаметрально протилежні ледь не щодня. Хоча, здавалося б, усе зрозуміло і визначено.Справді, президент найбільшої демократії та лідер вільного світу має бути на боці тих, хто бореться за свободу і став жертвою віроломного нападу сусіда. Але цей світоч демократії несподівано стає на бік агресора і стверджує, що Європа і президент Байден не врахували геополітичні інтереси Кремля, його безпеку. Крім того, намагаючись щосили приєднати Україну до НАТО, змусили(?) росіян себе захищати й піти війною на Україну.Непереконливо? Маячня? Я теж так думаю. Тим більше, що якщо вже вдаватися до логіки, то варто відзначити, що до НАТО останнім часом (вже під час російсько-української війни) приєдналося аж дві країни-сусідки Росії – Швеція і Фінляндія. І тоді Кремль промовчав і удав, що цього не помітив. Хоч безпосередні їхні кордони з країнами Альянсу тепер стали вдвічі довшими, ніж кордони Росії та України.У сухому залишку виходить, що лідеру вільного світу нині байдуже, що Росія своїм віроломним нападом на Україну врешті порушила світопорядок, міжнародні угоди, які ж сама й підписувала, міждержавні угоди, які укладала з Україною, знехтувала своїм підписом під Будапештським меморандумом.Читайте також: Підхід Трампа може коштувати Америці глобального лідерстваНині Трамп вважає, що менша країна, оскільки слабша, мала б задовольнити територіальні апетити зажерливого сусіди, який ледь не вдавиться своїми землями.Отож, Дональд Трамп приголомшив усіх своєю проросійською позицією. І навіть не помітив, що, прагнучи зустрічі з російським диктатором, він свідомо понижує і робить максимально слабкою власну позицію, нехтує іміджем своєї країни, смачно плює на порушення міжнародних угод і, врешті, виставляє себе базарним торговцем останнього ряду.Трамп мав колосальні важелі впливу, козирні карти на переговорах із Путіним, але він ще до початку торгів здав і членство України в НАТО, і повернення орків на лінії розмежування якщо не 1991-го, то 2022 року – принципові для України речі. Залишається ще до переговорів пообіцяти, що вони погодяться на демілітаризацію України, тобто тотальне роззброєння, і здача України Росії, тобто її капітуляція буде завершена. Якщо Україна з цим погодиться.Цікаво, що деякі європейські лідери чомусь стверджують, що здача козирних карт – відмова гарантій безпеки Україні й згода на анексію рашею загарбаних земель – дуже тонкий і хитрий хід. Але в чому ця тонкість проявляється, крім того, що він зміцнює переговорну позицію Путіна? Адже після цих слів вже можна ніяких переговорів не проводити…І від американських щедрот декларувати, що справедливо було б, щоб Альянс повернувся до стану 1997 року, визнавши за Кремлем право на втручання у внутрішню політику країн Східної Європи та Балкан. Або й зовсім розпустити Північноатлантичний союз, як про те мріють рашисти.Як не дивно, все ж певні підстави очікувати якоїсь несподіваної гри Дональда Трампа ми маємо. Не може лідер передової демократії світу так бездарно й тупо здати Україну, яка нині протистоїть агресивній автократії і не дає їй можливість реалізувати свої амбіції.Після такої угодовської позиції новий президент США перестане бути лідером вільного світу. А Америка втратить статус оплоту демократії та поступиться лідерством Росії. Є й ще деякі аргументи.Читайте також: Трамп навряд чи домовиться з Путіним. Зеленський наполягає на НАТОПо-перше, Україна сама не погодиться з тим станом речей, який пропонує новий президент США Дональд Трамп. Не погодиться з цим і президент Зеленський за всіх його недоліків. І Сполученим Штатам доведеться з цим рахуватися, відповідно корегуючи свою позицію.По-друге, спробувавши здати Україну, Трамп виставить себе слабаком і йому на кожному кроці будуть про це якщо й не говорити, то прозоро натякати. А він надзвичайно самозакоханий і самовпевнений Нарцис. Йому потрібні оплески та фанфари. І геть не потрібна слава фанфарона, до якої він прямує.По-третє, під впливом не уявних, а реальних російських загроз нині надзвичайно активізувалася Європа і її лідери прагнуть донести до команди Трампа всю мерзенність підтримки Путіна. І якщо Трампу навіть вдасться якщо не розпустити, то максимально ослабити Альянс, то Європа вже готова створити своє ЄВРО-НАТО. І таким чином центр цивілізованого світу переміститься до Європи. А США перетворюється на великого регіонального невдаху.По-четверте, сам Дональд Трамп, який вважає себе неперевершеним дипломатом, наткнеться на глуху стінку в позиції Путіна. Рашистський диктатор, отримавши ще до початку переговорів таку слабку позицію Трампа, який завчасно погодився на всі вимоги Путіна, нізащо не захоче навіть дрібницями поступитися зі своїх попередніх позицій. Він небезпідставно вважатиме, що орда сприйме його поступки як слабкість і враз змете його.Читайте також: Рубіо розуміє справжню мету ПутінаОтож, щоб на самому початку свого правління здобути політичну перемогу, маючи серйозні важелі впливу на Росію у своїх руках, Трамп цілком вірогідно отримає гучного привселюдного ляпаса від диктатора й ізгоя. Йому навіть важко буде тепер не те що здобути політичну перемогу, а й жалюгідний компроміс. Адже, зрозумівши слабкість партнера, його показове фанфаронство, Путін вимагатиме реалізації максимуму зі своїх попередніх вимог.Але при своїй зажерливості Путін може й подавитися, адже тут прихований і скритий механізм компенсації: не досягши навіть малого компромісу, який би підтримали обидві сторони конфлікту, Трамп сприйме це як особисту образу й поразку. І має вибухнути. І тоді все почнеться спочатку. А ми на це сподіваємося. Надто великі ставки в грі.А що в цей час робитиме український президент, крім того, що спостерігатиме за лютим гарчанням двох бульдогів, які імітують ледь не бійку, а самі нишком рахують майбутні дивіденди, які може принести їм розподіл чужого майна – нафти, газу, літію, титану, графіту, марганцю? Зеленський сподіватиметься, що врешті бульдоги озвіріють, не вияснивши, хто з них альфа-самець, і перегризуть один одному горлянки. Ну, до американського горла орки навряд чи дотягнуться. Бо самі вже давно стікають кров’ю.Цілком вірогідний сценарій. Але що цей сценарій принесе Володимиру Зеленському й Україні?Володимир Олександрович у 2022 році не зумів утримати стратегічну ініціативу, дозволивши оркам спокійно переправитися на лівий берег Дніпра, врятувати техніку й зброю і закріпити позиції. А був шанс звільнити не тільки Правобережжя, а й Приазов’я. Стримуваний західними партнерами, які смертельно боялися ескалації конфлікту, він не дозволив своїм командирам переслідувати ворога і на його плечах вдертися на Таврійські простори. І це був би зовсім інший сценарій розвитку подій.А потім пішла серія волюнтаристських помилок президента Зе.Читайте також: Зеленського, виявляється, охороняє бригадний генералСпочатку він звільнив незговірливого й колючого головнокомандувача своїми військами, який і був автором перших перемог. Натомість призначив головнокомандувачем ЗСУ сервільного генерала, котрий слухався з першого слова і виконував усі команди недосвідченого вояка-президента. І фронт поплив і посипався, а армія почала потроху просідати, втративши організованість, логіку внутрішніх командирських призначень і солдатських переміщень. І створюючи дуже слабку перемовну позицію.З усіх фронтів звучить потреба в ротаціях і поповненнях підрозділів, які вже добряче останнім часом поріділи. На найгарячіших ділянках фронту на Східному напрямку співвідношення бійців 1:10. Не на нашу користь. Не вистачає снарядів, бронетехніки, дронів. І це при тому, що, за інформацією президента Зеленського, у нас на фронті 880 тисяч вояків. Майже у півтора раза більше, ніж орків. Так де решта воїнів? Чи ви не здатні просто спланувати оборону?І снарядів зараз міністерська статистика показує, що маємо 1 до 1,5. Вже на нашу користь. І техніка в нас краще. А ми невпинно відступаємо, давно вже втративши стратегічну ініціативу. Так у чому справа, пане президенте? Ви не втомилися? Може, вже варто важке кермо керівництва армією передати в руки молодим досвідченим професійним військовим?Володимире Олександровичу, Ви точно на українському боці? Чи теж займаєтеся фанфаронством?ДжерелоПро автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядачРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
