Життя та його проростання, його несподіваності та його подиву — із формами, які віджили себе, але за простір і час відчайдушно чіпляються, і які постійно механічно повторюють самих себе.Ми досі не знаємо, які сили в нас переможуть. Бо сили інерції, безсенсовного повторення, смерті, досі сильні. Навіть у нас усередині. Тому боротьба продовжується. Росія ж давно зробила ставку на смерть. На ненависть до живого та нового. Вона використовує смерть як management tool. Смерть — це її єдина зброя. При владі в неї — старі діди й баби, які скоро помруть. Але ця їхня близькість до смерті є і їхньою слабкістю, і їхньою силою. Цей ворог серйозний саме тому, що він заражений смертю.Читайте також: Краса — один із найближчих синонімів буттяЦією війною Росія хоче заразити нас смертю. Вона хоче життя перетворити на частину смерті. На безсенсовний антракт у в'язкому і смердючому світі вмирання.Ми ж прагнемо і до смерті ставитися з берега життя. І пам'ятати наших загиблих як живих. І продовжувати те, що вони почали.Читайте також: Про любов під час війни Я скрізь за межами України повторюю, що від цієї боротьби залежить майбутнє світу. Бо якщо смерть переможе життя тут — вона переможе життя скрізь. Якщо неволя переможе волю тут, вона переможе скрізь. Тому це війна за нас — але й за майбутнє світу."Нове" та "старе" саме по собі не є цінностями чи антицінностями. Цінностями є енергія життя, яку вони несуть у собі. Антицінностями є енергія смерті, яку вона також можуть нести.Я дуже вірю в те, що в нас життя переможе. Так, це вже є і буде поранене життя. Вразливе та уражене життя. Але воно знатиме про себе щось таке, що звичайне життя про себе не знає. Це життя попри смерть. Життя попри.ДжерелоПро автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕНРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю