Нарешті в урядах різних країн відчувається просвітління, що вони мають допомагати більше, бо їхнє населення у принципі не готове чинити опір у разі російського вторгнення. З приходом Трампа це усвідомлення стало глибинним — краще мати фронт в Україні, ніж на території власної країни. Але досі це не є превалюючою політикою. Тому що чим далі від кордону з Україною, тим легше відганяти від себе безпекові виклики, які з початком повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року загострились, а з приходом Трампа до влади в США набули ще більшої актуальності. І свіжі приклади, як Росія посилює свої підрозділи коштом хлопців з окупованих територій, багато кому є холодним душем. Бо саме в цей, 2025 рік, Москва піде ва-банк, аби змусити Україну капітулювати. Останній "Рамштайн", що відбувався за лідерства команди демократів, які покидають Білий Дім, фактично поставив перед Європою "дорослий вибір" - або знайти резерви для посилення України, або вкладатися у власну оборону так, як ніколи за останні шість-сім десятиліть. Що, до слова, буде набагато дорожче, ніж те, що вони дають Україні зараз.Читайте також: "Не дивіться вгору": на Заході цей фільм бачили, але висновків не зробили Тому сьогодні гасло "Україна — це Європа!» стає актуальнішим саме для європейців, які можуть стати жертвами агресії, ніж для нас. Ми то знаємо, хто ми. І тому розрахунки, що Росія йде до економічного колапсу, — це, звичайно, приємне заспокійливе (особливо для наших вух). Але є й гарна приказка, що "поки товстий схудне, худий може вмерти". Тому, як і раніше, я переконаний, що з ЄС плюс Британією, треба ще активніше працювати. Бо це зараз в їхніх інтересах - дати нам можливість цього року вистояти. І намагатися всіма способами втримати увагу і підтримку Штатів. P.S. Домашню роботу при цьому ніхто не скасовує — і на питання, як впоратися із загальною управлінською кризою — відповіді поки що немає. Цю відповідь треба шукати. Але перестаньте думати про вибори. Вони на даному етапі є не рішенням, а створенням умов для ще більшого хаосу.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
