Згодом він доручив провести так зване бойове випробування комплексу "Орешник", який останнім часом згадується практично у кожній промові російського президента і на кожній його зустрічі із військовими або із журналістами. "Орешник" став головним елементом шантажу. Але кого: України чи Заходу? Варто нагадати, що ще рік тому, коли також була атака на Казань, Путін взагалі не коментував цю подію. І зараз він виглядає абсолютно інакше, ніж тоді: розлюченим і готовим помститися. Але адресатом цих заяв є зовсім не українське керівництво і не українське населення. Досвідчений слідчий комітету державної безпеки Путін зараз працює із новим клієнтом - Дональдом Трампом. І фактично експлуатує всі страхи й комплекси майбутнього американського президента. Трамп говорить про величезні руйнування на території України - Путін підтверджує, що таких руйнувань буде набагато більше. Трамп побоюється ядерної війни - Путін підкреслює, що застосування комплексу “Орешник” може призвести до наслідків, які можна буде порівняти із наслідками застосування ядерної зброї, і при цьому Росія не порушуватиме своїх міжнародних зобов'язань.Ідея є досить простою - переконати команду нового американського президента, що закінчення війни в Україні відповідає інтересам Сполучених Штатів, і Трамп тут не помиляється. Але питання умов закінчення цієї війни має якраз залежати від того, як новий американський президент домовиться із президентом Росії. І краще було б йому, Трампу, не висувати якісь умови до Кремля, а погодитися із тими пропозиціями, які висуває щодо закінчення російсько-українського конфлікту сам Володимир Путін. Ну, а про ці умови ми знаємо непогано. І навіть не з останніх заяв російського очільника та інших російських чиновників. А, скажімо, із пропозицій Російської Федерації на кінець 2021 року, коли Путін ухвалив остаточне рішення про вторгнення на території України та заміну української влади. Йшлося про те, що Північноатлантичний союз має декларувати своє нерозширення коштом колишніх Радянських республік, серед яких міністерство закордонних справ Російської Федерації згадувало насамперед Україну і Грузію. А також щодо відведення найновіших озброєнь країн-членів НАТО з тих територій, які увійшли до складу Альянсу після 1997 року. Мова, як ми розуміємо, йде про країни колишнього Варшавського договору та колишньої Республіки Югославія. Ну і таким чином Путін ніби пропонує американському керівництву зробити вибір між загрозою нового ядерного конфлікту, чи навіть конфлікту схожого на ядерний на території Європи й припиненням війни між Росією й Україною. Між загрозою повного руйнування українських територій і можливістю припинення війни на російських умовах, за яких окупована вже українська територія буде повністю контролюватися Російською Федерацією. А та територія, яка залишиться під контролем Києва, стане територією васальної держави, повністю під контролем російського керівництва. Такою собі збільшеною республікою Білорусь. Ось фактично той вибір, який Путін хотів би поставити перед Дональдом Трампом. Ось це закінчення війни, яке Путін хотів би продемонструвати власним співвітчизникам як перемогу. Ось закінчення війни, яке невдовзі дозволить Російській Федерації стати геополітичним гегемоном європейського континенту і сприяти перемозі на президентських і парламентських виборах у країнах Європи представникам ультраправих та ультралівих політичних сил, які орієнтуються на Кремль. Ну і, до речі, не тільки на Кремль. Варто нагадати, що частина цих політичних сил чудернацьким чином поєднує свою готовність домовлятися із російським політичним керівництвом і з очевидними симпатіями до Дональда Трампа, Ілона Маска та інших представників ультраконсервативного політичного кола в республіканській партії Сполучених Штатів. А може і не чудернацьким. Може, такі європейські політики усвідомлюють, що мова йде про певні спільні цінності, і ці цінності потрібно захищати, у тому числі відмовляючись від підтримки України й погоджуючись з ідеєю того, що колишні радянські республіки є очевидною сферою впливу для Російської Федерації. Адже такі ідеї неодноразово висловлювалися до початку так званого великого нападу Росії на Україну. І в мене немає жодних сумнівів, що якщо цей великий напад призупиниться, представники такого бачення подальшого розвитку подій на європейському континенті знову будуть вголос говорити про своїх симпатії навіть не до Путіна, а до шовіністичних ідей, з якими Росія продовжує і сьогодні виступати на європейському континенті. Але для того, щоб всі ці марення Путіна здійснилися, для того, щоб йому вдалося привести свої плани у життя, йому потрібно насамперед залякати Дональда Трампа. А для того, щоб залякати Дональда Трампа, російському президенту потрібно перетворити Україну на полігон для своїх людиноненависницьких експериментів.Ну і, звичайно, відбувається процес залякування Дональда Трампа через процес залякування України. Через постійні обіцянки помсти сусідній країні, так, ніби це Україна напала на Російську Федерацію. А не ця злочинна держава здійснила напад на Україну ще у 2014 році. А у 2022 масштабували цей напад у впевненості, що мовою буде йти про остаточне поглинання українських територій. Так що це не помста, а продуманий політичний план офіцера Комітету державної безпеки чи там Федеральної служби безпеки Російської Федерації. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
