І коли сильніше пригріває сонце, земля, здається, починає потроху танути, як чорне морозиво.Наша земля вічно вагітна. Скільки разів оці чорні грудки ненадовго ставали живими — рослинами, тваринами, людьми?Я — одна з грудок з цієї солодкої землі, що тимчасово бачить, чує і любить. Комахи над ріллею метушаться. Ловити собі в крила кожен промінь, як милостиню згори.Читайте також: Ми вдруге народилися у Вугледарі***А ще мене довго лякатиме цей чорний її колір. Варто кільком краплям дощу впасти, і навіть повнопривідні машини ризикують загрузнути, зупинитися і тоді ти — легка жертва для FPV чи артилерії. Рух — життя, зупинка — смерть.***Павутиння, котрим зараз уповита рілля, грає відблисками на вітрі — як довгі коси.ДжерелоПро автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Читати повністю