Як відомо, коли з ініціативою щодо можливої участі військ країн-членів НАТО у російсько-українському конфлікті виступив президент Франції Емманюель Макрон, а це відбулося у другу річницю великого нападу Володимира Путіна на нашу країну, пропозиція французького президента була сприйнята із великою опозицією у європейських країнах і навіть у Сполучених Штатах. Небагато хто погодився із тим, що є доцільність у таких радикальних заходах. Однак обрання президентом Сполучених Штатів Дональда Трампа змінило все. Багато хто досі очікує, що новообраний президент Сполучених Штатів домовиться із російським президентом Володимиром Путіним щодо умов закінчення війни в Україні. Однак небагато хто може пояснити, якими мають бути важелі впливу Дональда Трампа на Володимира Путіна для того, щоб російський президент дійсно відмовився від своєї амбітної імперіалістичної мети знищення української державності із приєднанням територій сусідньої держави до Російської Федерації. У порівнянні зі своїм попередником Джо Байденом, Дональд Трамп багато що говорить про необхідність завершення війни Росії проти України шляхом домовленостей із Путіним. Однак якщо говорити про інструменти, які він має, вони не сильно відрізняються від тих інструментів, якими володів Джозеф Байден. І може скластися ситуація, коли дипломатичні зусилля Дональда Трампа призведуть до звичайнісінького фіаско, а від подальшої допомоги Україні новий американський президент просто відмовиться, і тоді, звичайно, виникне критична ситуація. Читайте також: Нам важливо, щоб Росія виснажилася швидшеВже зараз ніхто не розуміє, як буде виглядати американська допомога Україні в ситуації, коли згадки про цю допомогу практично відсутні у новому американському бюджеті. А спікер палати представників американського конгресу Майк Джонсон, який має всі шанси бути переобраним на цю посаду в палаті нового скликання, яка розпочне роботу одночасно із поверненням Дональда Трампа до Білого дому, вже підкреслив, що у нього немає жодних апетитів фінансувати Україну. Ситуація може змінитися, коли Дональд Трамп усвідомить реальність ситуації, в якій він опинився, коли став президентом Сполучених Штатів. І це, звичайно, стосується не тільки України, але й інших конфліктів, які випадуть на час його перебування в Овальному кабінеті. Однак є сподівання, що новий американський президент реалістично оцінить ситуацію. І є розуміння того, що Трамп просто може втратити інтерес до російсько-української війни як до конфлікту, який не дасть йому можливість відчувати себе миротворцем і не посилить його репутацію сильного лідера. І тоді, звичайно, головний тягар проблем може бути на Європі. Саме тому президент Франції Емманюель Макрон і прем'єр Великої Британії Кір Стармер обговорюють можливість створення ядра коаліції, яка буде допомагати Україні, якщо Сполучені Штати Трампа просто відмовляться від тієї ролі, яку Америка грала у цивілізованому світі після Другої світової війни. А вірогідність саме такого негативного розвитку подій є дуже великою і дуже небезпечною не тільки для самої України, але і для тих європейських країн, які продовжили сподіватися на важливу стабілізаційну роль Сполучених Штатів у світі. І зараз у зв'язку з появою Дональда Трампа на політичній арені в оточенні ультраправих політиків і прихильників можуть втратити такі сподівання на найближче майбутнє. Однак виникає питання, у якому вигляді війська таких країн, як Франція і Велика Британія, а мова йде саме про сухопутні війська, можуть з'явитися на території України, і найголовніше, коли вони зможуть з'явитися. Чи погодяться у Парижі та Лондоні ввести свої війська в ситуації, коли російсько-українська війна триватиме. Чи навпаки вони будуть очікувати завершення вогню, щоб бути гарантами того, що новий напад Росії на українську територію не відбудеться.Читайте також: Чи допоможе Путіну ядерний кийокАле тоді ми знову потрапляємо у ту ж саму пастку, яку Володимир Путін натхненно готує для Дональда Трампа: навіщо припиняти вогонь і закінчувати війну Росії проти України, якщо не буде нового шансу розпочати військові дії й врешті-решт знищити ненависну Володимиру Путіну державу. Адже абсолютно очевидно, що Володимир Путін буде готовий припинити вогонь тільки в ситуації, якщо у нього будуть шанси вже незабаром розпочати нову ще більш масштабну війну проти України, яка вже закінчиться остаточним знищенням української державності буквально на всій українській території. Це саме те, чого Захід не хоче дозволити російському правителеві. Так, на Заході вже починають усвідомлювати, що можуть погодитися з контролем Володимира Путіна над тими територіями, які сьогодні окупує Російська армія, і над тими територіями, які вона прагне окупувати до моменту, поки не знайдеться можливість досягти закінчення воєнних дій. Однак ані у Франції, а ні у Великій Британії не бажали б знищення української держави, що буде приголомшливою поразкою не тільки європейських країн, але й Сполучених Штатів. Хоча очевидно, що в оточенні Дональда Трампа цього просто не усвідомлюють у зв'язку з обмеженістю політичних поглядів людей, які супроводжуватимуть нового американського президента під час його каденції. В такій ситуації лідерам європейських країн доведеться, як це і було останні роки, визначатися з рівнем ризику, тому що великого сенсу сподіватися на те, що Путін дасть військам європейських країн увійти на територію України, немає. Навпаки будь-яке рішення про припинення вогню, якраз буде супроводжуватися не тільки відмовою України від участі в НАТО, але й гарантіями від країн-членів НАТО, що жодний їхній військовослужбовець ніколи не буде присутній на українській землі.Поза сумнівом Путін буде наполягати на такому варіанті. І якщо рахуватися із тим, що бажає Путін, тоді, звичайно, ніяких військ європейських країн на території України не буде, ніякого вступу України до НАТО не буде. А нова російсько-українська війна, ще більш масштабна і приголомшлива, буде. І тому європейським лідерам, як і взагалі лідерам колективного заходу потрібно або ризикувати реальним конфліктом із Володимиром Путіним, або не морочити голову а ні собі, а ні нам.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
