Але навіть не хочу переповідати ці історії — точно не тут, від цього всього дуже сумно. Такі речі говорити вголос взагалі не можна: вони не толеруються тими, хто загнав себе в таку самоцензуру, що Орвелл плаче. Станом на нині, з того що побачив "на споді" - війну ми дійсно програли. В цій точці. Не на фронті, а якраз всередині. Як буде завтра — побачимо, але на зараз стратегія Путіна на затягування війни виявилася правильною та ефективною. Поки це ще не відображається в соціології — як і союзники, так і українці чекають на результати контрнаступу. Сподіваються на диво. Читайте також: Без Єрмака нічого не відбувається... Тримають емоції та лише шепочуться в найбільш довірливих колах (як і союзники, втім). Але десь на зиму, а особливо після зими — ми побачимо страшні цифри. Якщо нічого не зміниться, то вже не влада, а люди хотітимуть миру за будь-яку ціну. Суспільство в апатії та зневірі, змучене та виснажене — країна вже не стогне, а реве. І причина навіть не в страшних людських втратах. Суспільний договір, який склався 24.02, зруйновано вщент. Існує кілька Україн всередині України, а ще кілька Україн з'ї**лося з України. І в них все менше спільних інтересів, бо за півтора року так і не з'явилося нової об'єднавчої рамки замість "аби не впасти, аби встояти". Тотальна несправедливість та бєзпрєдєл, який вже десь, як в ранні кучмівські часи, — майже знищили імунітет нації. Читайте також: Точка вини Корупційні скандали вбивають не стільки тіло, як душу. Але це ж лише один пункт — і навіть не найважливіший. Головне ж — нерівність і несправедливість. Саме те, що провокувало Майдани. Просто Третій буде не на площі, а всередину себе. Ми котимося в жахливу психологічну яму. І ніхто нічого робити не буде — немає ані еліт, ані контреліт. Шоу з "покаранням" нардепів та військкомів насправді тільки добили країну. Практичного сенсу — ніякого, а відкладені наслідки - руйнівні. Ми — програємо. Можливо, в цьому слові ще можна гратися наголосами. Або ж взагалі не відвертатися на дзижчання мух — ще пару тижнів і Буданов звільнить Крим. Джерело Про автора: Олег Манчура, журналіст. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю