Теорія і практика ігорУ середині минулого століття набула популярність теорія ігор. Зрештою, ціла низка теорій і прикладних викладок, які були покликані описати, а ще краще спрогнозувати поведінку діячів, зокрема у міжнародних відносинах.Багато хто чув про "дилему вʼязня", коли раціональний егоїстичний вибір веде до несприятливих наслідків. Популярною також є "гра в боягуза" ("game of chicken”), яку часто використовують для опису Карибської кризи. Асоціативний опис гри — зʼясувати, хто з двох водіїв, які несуться назустріч одне одному, перший відверне.Вважається, що під час Карибської кризи першим відвернув Хрущов. Для Путіна це стало одним з пунктиків: він хоче "переграти" не тільки Холодну війну і розпад СРСР, але й Карибську кризу і "розрядку". Сіра міль вважає себе крутішою за радянських партійних бонз — і прагне показати, що от воно б не відвернуло.Наскільки небезпечним це може виявитись?Дрючок хуліганаЯдерний шантаж завжди був у російському арсеналі агресії. У 2022 році, коли ЗСУ відкинули росіян від Києва, Чернігова, Сум і Харкова, розвивали наступ на Харківщині та Херсонщині, кремліни заблажили про ядєрноє возмєздіє так переконливо, що тодішня британська премʼєрка Трасс (якщо вірити британським медіа) навіть переймалась маршрутами радіоактивних опадів.Але тоді спрацювала жорстка позиція ядерних держав. І не тільки США, Франції та Великої Британії, які, за припущеннями експертів, попередили про конвенційну нищівну відплату. Але й Китаю та Індії, які намалювали Росії перспективу тотальної ізоляції й навіть погодились внести неприйнятність застосування ядерної зброї та погроз такого застосування у документи саміту G20.На два роки інтенсивність ядерного шантажу суттєво зменшилась. Експерти навіть заговорили про сценарій "варення жаби": такого ослаблення Росії, що у разі ухвалення Путіним рішення про застосування ЯЗ система була б неспроможна його виконати. Або через технологічний, або людський фактор. Як це було при розпаді СРСР.Читайте також: Путін грає у Карибську кризу-2Але температура санкцій виявилась недостатньою для виходу на цей рівень деградації вже у 2024 році.Однак російське керівництво, навʼязавши світові "довгу війну", потрапило в пастку, яка наче зійшла з ілюстрацій в підручниках з теорії ігор.Колос на глиняних гусеницяхЕкономіка Росії працює "на війну" інтенсивніше, ніж потужніша і стабільніша економіка СРСР. Втрати по тисячі контрактників на день ставлять дуже високі вимоги навіть до тієї системи страху, яка жене їх у "мʼясні штурми". Час поки не працює проти Росії — він у Росії просто раптово скінчиться. Тому її ставка — на тотальне виснаження і зневіру України й союзників. "Тактика бульдозера", який повзе.У перемирʼї в корейському чи фінському стилі, коли Захід погоджується з окупацією нині окупованої України, але не дає захопити решту, кремліни не зацікавлені. Зрештою, Путін на Валдаї прямо про це сказав. Адже в його ірраціональному світі він прийшов не по Донбас, Крим і суходільний коридор. Він відроджує імперію. А "замороження" з дієвими гарантіями допомоги Україні означала б кінець цим мріям. Як Мінські домовленості зупинили бліцкриг 2014-15.Тому ані Трамп, ані навіть Сі поки не мають аргументів, які переважили б для Путіна втрату сенсу його існування.Тож питання треба ставити не "як зупинити війну", а "як зупинити Росію"."Бульдозер боягуза"Щоб зупинити бульдозер, треба сточувати його механізм і позбавляти пального та мастила. Це означає — нові можливості для України на полі бою і важчі санкції проти російської економіки.У Кремлі це розуміють. Тому нервово реагують на будь-які ознаки посилення допомоги Україні з боку Заходу. Тому з шухляди знов дістали ядерну загрозу. Переписали ядерну доктрину. Погрожують вундер -булістикою (кудись у бік частини України, не прикритої західним ППО — бо ті системи розроблялись зокрема і для боротьби з великими бляшанками).В термінах теорії ігор, Путін всівся за кермо "чікен-мобіля" і вирулив на зустрічну смугу. Куди це приведе?Поки що західні уряди діють у парадигмі уникнення ядерної ескалації. Тому викладки про те, що як мінімум тричі лише брак ресурсів завадив Україні домогтися рішучої переваги, якщо не перемоги — не позбавлені сенсу. Читайте також: Ракетою "Рубіж" Москва цілила у голови на ЗаходіПри тому оцінка ризику ескалації приймається людьми, які діють іще в рамках логіки часів Холодної війни. Тож Захід стримує самообмеження, яке випливає з небажання втягнення в конфлікт і переходу від "підтримки України" (тим, що можна віддати) до "поразки Росії" (з відповідним амбітним цілепокладанням і кратно вищими задачами для економіки, ВПК і сектору оборони та безпеки).Виходить, що Росія і її авторитарні союзники на рівень вище в ескалації конфлікту, ніж Захід. Тим більше, що одне з полів конфлікту — атака росіян на західні суспільства, їх мораль і цінності через підтримку популістських рухів, які стали "огидним крокодилом" сучасного політичного ландшафту, суттєво знижують якість державного управління і політики там, де перемагають — і відривають сили та ресурси там, де ще тільки рвуться до влади.У аналогії з теорії ігор, Путін натискає на газ — а візаві намагаються ухилитися. У КГБ Путіна вчили використовувати "слабкості демократичного ладу". Він і використовує.Західні країни росіяни намагаються загнати у цугцванг, вибір між "поганим" і "ще гіршим". Намагаються прив'язати допомогу Україні та тиск на Росію до начебто "зростання небезпеки для західних країн". Формують думковірус про "мир" ціною відання України в "сферу впливу Росії". Однак такий шлях формує для світу ще гірші загрози й робить ескалацію неминучою.Погроза застосуванням ядерної зброї недарма виноситься в окремий вид неприпустимих дій. Адже якщо ядерний шантаж стане нормою, раціональний хід для всіх країн, які здатні набути ядерну зброю — зробити це. Відповідно підвищуючи ризик застосування цієї зброї, використання її терористами, різних аварій, джерел і подібного. Це також зануляє політичну вагу союзів і репутації західних країн і "цивілізованого підходу" як такого, який ґрунтується на "відмові від застосування сили чи погрози такого застосування". Світ повертається у хаос "права сильного", і в перспективі західним країнам доведеться воювати — повномасштабно чи гібридно — просто за існування, місце і роль у світі.Читайте також: Курськ, ракети та омріяне "замороження": як українська операція зруйнувала російські планиЗ цими викладками, хоч і цілком логічними, є серйозна проблема. Висновок із них — необхідність суттєвої зміни поведінки, пріоритетів і політики західних країн. Вихід із зони комфорту, відродження оборонно-промислових комплексів, збільшення оборонних витрат у структурі ВВП і бюджету.Мотивацією до таких змін може бути якраз розвиток ситуації в Україні. Коли замість інспірованого Росією відчуття "невразливості" Росії та "безперспективності" спротиву сформується розуміння реальності перемоги як зупинки агресора. "Бульдозер" російської агресії може не відвернути — але зупинитись.Це формує досить конкретні висновки та завдання для України. Єдність як потреба виживанняУ 2021-2022 загальним очікуванням у світі було падіння і зникнення України. ЗСУ та українське суспільство здивували світ. Цього здивування вистачило для системної допомоги.Але не вистачило для зупинки бульдозера. Відтак накопичується втома, подолання якої потребує "нового чуда".Читайте також: План стійкості Зеленського? Чому це більше про піар, а не про перемогу?І зараз "чудо" має явити український політичний клас. Зібравшись, об'єднавшись і давши відповідь на загрози країни. Розірвавши ланцюг "приреченості", який закручує Росія, формуючи відчуття "марності зусиль". Стан справ в Україні показує, що звичні нинішній владі методи вже не працюють. Система ухвалення і впровадження рішень вичерпала себе і не дає адекватних відповідей на виклики ситуації. Уряд національної єдності — це не про задоволення амбіцій політиків. Це — інструмент координації дій і оптимального використання наявних у суспільства ресурсів. Україна вже не може діти за принципом "піаніст грає, як уміє". Можливості "перемагати не завдяки, а всупереч" вичерпані — бо ворог переважає в ресурсах, а союзники для надання додаткових ресурсів потребують додаткової мотивації.Тож виграти Україна може, лише забезпечивши єдність не на рівні гасел і кричалок "марафону", а у визначенні оптимальних політичних та управлінських рішень і спрямування ресурсів на їх виконання.Це — єдиний шлях до сценарію, коли Путін і його подільники гратимуть у "дилему в'язня" в Гаазі, здаючи одне одного. Інші сценарії сумні для світу, і смертельно небезпечні для України.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
