Після провалу бліцкригу у 2022-му, Путін, на жаль, зібрав все, що міг до купи: систематизував армію, переформатував економіку, значно посилив зовнішні агентурні мережі. Станом на кінець 2024-го року його армія вже не виглядає комічною, а несе реальні загрози для подальших завоювань. Централізована система виробництва озброєнь (так, проблеми є, але вони досі менші, ніж у Європі, яка останні десятиліття трощила свій військовий потенціал). На наступний бюджетний рік витрати на війну зростуть ще більше. Попри ризики обвалу економіки та обвал на ринку нерухомості, який ми почали спостерігати днями. Кремлем рухає елементарний інстинкт самозбереження: треба надувати щоки до останнього, поки у РФ все ще є сили, й поки вороги паралізовані страхом ядерної війни. Читайте також: Чому Путін на Валдаї знову заговорив про "нейтральну" УкраїнуВнутрішні проблеми Путіна хвилюють мало — цементування світогляду росіян відбулось ще задовго до вторгнення, а відтак Кремлю нічого не заважає сконцентруватись над єдиним — працювати над формулою "більше Росія ніколи не буде приниженою". Типова поведінка гопника з підворітні, який щодня сам себе "заводить" і сам себе підʼюджує. Путін перестав взагалі реагувати на дійсність, яка не вміщається в його голові. Тому усі шольци-макрони-орбани для нього — це придорожня пилюка. Бо пристрашені та малоефективні. Він хоче другої Ялти. Де сяде з Трампом і укладе угоду, що має право керувати цими "дрібними європейцями". Найцікавіше, що тут їх позиція з Трампом збігається. Принаймні в оцінках спроможності Європи. Але Путін досі не впевнений, чи піде на угоду Трамп. І це головна інтрига, яка не дає йому остаточного відчуття переломного моменту. Моменту, що він вже виграв. Читайте також: Путін на Валдаї канючить розмову з ТрампомБо у битві двох самців хтось має відступити. І ця амбіція, якщо її відчує Трамп, може зіграти з Путіним злий жарт — переможцем у війні нарцисів і егоцентристів має стати один. Який і збере всі нагороди. Ось чому я не дуже вірю у швидке завершення війни. Бо після 5 листопада наша війна стала маркером лідерства у світі. Де домовитись посередині ще важче, ніж це було за президентства Байдена. І тут дійсно переможе сильніший.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
