- Путін двічі (2014, 2022) нападав на Україну за правління демократів. Бо розумів, що демократи — це передусім про "деескалацію". Про зниження ризиків. Про економічне мислення (there will be costs, казав Обама у 2014), тобто про low politics, а не про high politics. І Путін розуміє, що коли той-хто-прагне-збільшити ризики (він) стикається з тим-хто-прагне-зменшити-ризики (західний ліво-лібералізм з економічним мисленням), то це завершується поступовим відступанням того-хто-прагне-зменшити-ризики. Страх ескалації провокує ескалацію. Гарріс — це точно гірше, ніж Байден, значно ближче до Обами і його слабкості щодо РФ. Що Путіну і треба. - Трамп — це той-хто-прагне-збільшити-ризики. Тому він — про непередбачуваність, деструкцію, аморальність і т.д. Для Путіна він може бути й зручним (як Гітлер для Сталіна і навпаки), і незручним. Це буде зіткнення двох непередбачуваностей, які бачать у своїй непередбачуваності свою головну силу. У політиці влада — це передусім влада над часом. Це здатність створювати події, на які інші мають реагувати. Поки для заходу всі події створює Путін і інші подібні до нього, а захід — реагує, "зменшує ризики". Можливо, з Трампом це зміниться. Не факт, що буде краще. Але це буде інша гра.Читайте також: Трамп повертається. Чи варто лізти у помиральну яму після тріумфу республіканців?- Між Трампом і Путіним Україна може знову опинитися як "між Гітлером і Сталіним". І в ситуації, якщо вони домовляться (новий пакт Молотова — Ріббентропа), і в ситуації, якщо вони будуть воювати (світова війна на нашій території в ще більших масштабах). Обох сценаріїв дуже треба уникнути. - Водночас є шанс, що для Трампа "дискурс сили" буде означати (з часом) не компроміс з Путіним, а протистояння йому, і таке протистояння, яке зупинить війну і дасть Україні безпекові гарантії — тобто побудує безпекову стіну. Трамп же любить стіни. І ми зараз любимо стіни. Тут наші інтереси збігаються. Питання в тому, чи зможемо ми з республіканцями сьогодні знайти спільний дискурс сили та переконати їх в тому, що стратегічний захист України — це сила США.- Трамп усе ще вірить, що можна Росію перетягнути на свій бік у великій боротьбі з Китаєм. Тобто що можна стати Кіссінджером навпаки. Невдовзі ця ілюзія зникне, бо Росія до Заходу найближчим часом не повернеться. І тоді, можливо, він зрозуміє, що росієкитай або китаєросія — це одне. Включно з північнокореями і т.д. І що боротися проти них треба єдиним фронтом.Читайте також: Трамп, як колись Зеленський, теж вірить, що можна зазирнути в очі Путіну- Водночас, можливо вийде розʼєднати Китай та Росію — і зробити трюк а-ля Кіссінджер 2.0. Але тоді треба знайти переконливі аргументи для Китаю, в яких між США і Китаєм буде великий компроміс, який передбачатиме послаблення Росії.- Цілком можливо, що те, що відбулося в США, буде відбуватися в інших країнах. Ми це бачимо вже і по Європі, і по Латинській Америці, і по Азії, і по Африці. Ліберальна демократія відступає, поступаючись неліберальним демократіям, авторитаризмам чи навіть тоталітаризмам. Ми увійшли в темні часи, але саме в темні часи люди починають знову розуміти цінність свободи. - ХІХ століття було століттям про те, чи відновить Польща свою незалежність. XX століття було століттям про те, чи збереже Польща свою відновлену незалежність. XX століття було також століттям про те, чи відновить Україна свою незалежність. XXI століття буде століттям про те, чи збереже Україна свою відновлену незалежність. Я вірю, що так, але ця боротьба буде довгою. І на цій дорозі будуть і злети, і падіння. Не факт, що вона закінчиться за нашого з вами життя. Але нам усім важливо вірити в те, що ми досягнемо на цьому шляху успіху, і щодня робити те, що можемо і те, що маємо.ДжерелоПро автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕНРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю