Перша — це вибір кандидата. В час турбулентності світу американці вирішили мати сильного лідера, а не хлопців-дівчат із постійно накрохмаленими комірцями й випнутим образом "надто розумних". До президента-жінки США не були готові у 2016-му, не готові й у 2024-му. Друга — вибір кандидата у віцепрезиденти. Джош Шапіро виглядав би сильнішим кандидатом за саму Гарріс — і це її команду налякало. Обрали Тіма Волза. Хороший образ "домашнього дідуся", але не бійця. Враховуючи, що ні Гарріс, ні Волз не виконували функцію, описану в пункті 1 (сильного лідера), ця двійка програвала супротивникам, які перли, як танк. Третій момент. Це, власне, технологія, яку міг провернути Білий дім, передавши в останній місяць перед виборами всю повноту влади Гарріс. Що дозволило б демократам показати її вміння. Так, з Джо Байденом могли бути проблеми, але коли мова йшла про ефектний фінал кампанії, треба було йти на цей ризик. Гірше б точно не було. А Камала, повторюся, змогла б продемонструвати те, що описано в пункті 1. Але, схоже, що команди Гарріс і Байдена останнім часом не сильно співпрацювали. Натомість — повне технологічне фіаско для всієї партії. Читайте також: Трамп повертається. Чи варто лізти в помиральну яму після тріумфу республіканців?Головна вада демократів, яку можна було спостерігати ще з часів Обами, — це тотальна нерішучість.  Горе від розуму. Втрата відчуття реальності та втрата ініціативи. Натомість Штати отримали політиків з абсолютною протилежністю в підходах. З великим ризиком того, що дрова будуть ламатися так, що аж гай шумітиме. Зате буде енергія і завзяття. Буде багато софітів і багато оплесків "знизу". І точно нудно не буде. Се ля ві. Ну що ж, тепер ми всі, весь світ — у перших рядах на показі нового світового трилера.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю