Ну, я теж була вражена. Все думаю, що мені важко собі уявити, аби в Україні хтось із більш-менш публічних людей, навіть з дуже упоротими поглядами, міг вивергнути настільки рафінований приклад расизму і фашизму. А ця може. І знаєте, чому? Бо її ніхто досі не зупинив. Я в Ризі була лише одного разу, у 2019-му, здається. Мені дуже сподобалося місто, але вразило відчуття, наскільки ж там русскім духом пахне. Ні, я не про засилля російської мови. Траплялися якісь цілком матрьошечні ресторани з цитатами із радянського кіно в назвах страв тощо. І такого було немало. Поняття не маю, як там зараз, але ось близька мені людина нещодавно провела два тижні в Таллінні, і поділилася з сумом такими самими враженнями. Читайте також: Як деякі українці припинили боятися за свою репутацію та полюбили ПушкінаТолерантність прекрасних жителів крихітних країн Балтії може все ж зіграти з ними дуже погану гру. Кожна матрьошка містить в собі чимало неприємних сюрпризів, а всі разом вони утворюють такого собі троянського коня, з якого весь цей русскій гній може политися в один момент назовні. Все це вже було. Друзі, навіщо ж ви толеруєте... Риторичне, звісно. А, загалом, таке відчуття, що ця гниль оточила тупо зусібіч. В Молдові, Сакартвело, країнах Балтії. Та й у Центральній і Західній Європі, що тільки кліпають очима. Ай, та коротше. Самі бачите.ДжерелоПро авторку. Ірина Цілик, українська кінорежисерка, письменниця, авторка поетичних і прозових творів. Член Українського ПЕНРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю