Так само як і тоді, в суспільстві накопичилася страшенна втома, так само здається нині, що більшість уже готова поступитися, мовляв, хай буде, що буде. На палаючий, оточений "Беркутом" Майдан щоразу приходить все менше людей, а Київ за межами центральних площ живе своїм звичним життям.Але є при тому українці всіх національностей, вони розосереджені по всій Україні, їх багато, як мінімум, кілька мільйонів – і це ядро політичної нації не здається, і не поступиться ворогу, а значить – от-от, і впаде супостат, який здавався непереможним.А ще скоро 20-та річниця Першого Майдану. Згадайте, тоді теж траплялися "чорні" дні, а закінчилося все так само яскраво і переможно, як 10 років по тому, у лютому 2014-го. А зараз – ще 10 років минуло…Читайте також: Перед жорстоким вибором: мирне рабство чи вбивча війнаДесь у 2031 році нам обіцяють остаточний вступ до ЄС. Рівно 40 років буде від 1991-го, від виходу з рабства. Даруйте мені цей пафос, але куди ж тут без нього: українці прийдуть у свою Землю Обітовану.А Пу – здохне, і рашистська його імперія – теж.ДжерелоПро автора. Сергій Тихий, український журналіст, головний редактор Головної редакції оперативної аналітики Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю