Ситуація є надзвичайно складною, але вона ще ускладнилася через де-факто входження Північної Кореї на стороні держави-агресорки у російсько-українську війну. Розуміємо, що КНДР зараз буде постачати росіянам гарматне м'ясо. Ми чекали жорсткішої реакції з боку наших друзів, країн Європи та США. Чого нам можна чекати? Чи взагалі у теперішній ситуації є якість інструменти, які б можна було використати, щоб Росія відповіла за масштабування війни?Відповідаючи на це запитання, скажу, що Держдепартамент, Міністерство оборони та Білий дім розглядають різні сценарії у зв’язку з підтвердженням факту, що Північна Корея відправила своїх військових до Росії для навчання. Ці війська потенційно можуть розгорнути як всередині України, так і на лінії зіткнення у Курській області.Існує ймовірність, що Південна Корея ухвалить рішення про контрзаходи, які можуть передбачати збільшення військової підтримки України. Дії Північної Кореї свідчать про її підтримку Росії, тоді як Південна Корея, яка вже тривалий час надає підтримку Україні, також може вирішити посилити свою допомогу.Сподіваюся, що уряд США зніме решту обмежень на використання Україною далекобійної зброї, що мало бути зроблено раніше, і що це відбудеться саме зараз. Вступ Північної Кореї у війну на боці Росії свідчить про хибність уявлення тих на Заході, хто вважав, що безпека Азії та Європи є відокремленими питаннями.Ми зіткнулися з об'єднанням авторитарних режимів, які діють спільно. Я кажу ми – маючи на увазі американців, європейців, українців та всіх вільних народів, які повинні об’єднатися, щоб протистояти цій зростаючій загрозі.Наразі я не маю конкретних відповідей щодо подальших дій адміністрації США, особливо з огляду на наближення наших президентських виборів, до яких залишилось менше ніж два тижні. Проте вірю, що ми ухвалимо рішучі кроки, і, ймовірно, Південна Корея також в певний спосіб посилить свою підтримку України. Росія концентрує свої не лише військові ресурси, а й дипломатичні. І нам потрібна більша та чіткіша підтримка як в озброєнні, так і щодо членства України в НАТО. Наша безпека залежить від входження України до Альянсу, але на Заході є політики, які не наважуються дражнити Путіна. Як ви оцінюєте ситуацію?Проблему російської агресії проти України та Європи неможливо вирішити, доки Україна залишатиметься в сірій зоні небезпеки. Членство в НАТО покликане гарантувати безпеку своїм членам і запобігти нападу Росії на окремі країни через залякування чи пряме вторгнення. НАТО підтримує те, що майбутнє України — в Альянсі. Однак, на мою думку, це майбутнє слід перетворити на реальність у найближчій перспективі, а не залишати віддаленою метою.Без повноцінної та надійної безпеки для України Росія продовжуватиме свою війну. Тому, ми повинні думати про Україну, а також про Молдову, якщо народ Молдови також бачить своє майбутнє в НАТО. Українці, безсумнівно, прагнуть цього вже і негайно. Тож ми маємо розглядати ці країни не як частину сірої зони, а як невід'ємних членів західної спільноти націй.Адміністрація Байдена докладає зусиль для вирішення цього питання та зрештою уже досягла значного прогресу у правильному напрямку, хоча, на мою думку, поки що цього недостатньо. Багато що залежатиме від наступної адміністрації, адже існує суттєва різниця між двома кандидатами. І хоча багато республіканців підтримують посилення безпеки України, перемога Трампа може призвести до внутрішніх розбіжностей у Республіканській партії.У будь-якому випадку стратегічний виклик очевидний: для Путіна сіра зона є зеленим світлом для агресії. Ми не можемо залишати Україну в цій зоні, а отже маємо забезпечити їй або членство в НАТО, або еквівалентні гарантії безпеки. Якщо вже надавати гарантії безпеки, то чому б не зробити це через повноцінне членство в Альянсі? Така моя позиція з цього питання, і багато моїх друзів її поділяють. Мені сьогоднішня ситуація нагадує ту, в якій перебувала Польща 100 років тому, у 1920 році під час війни з російськими більшовиками. Була дуже непрозора дипломатія, зокрема і з боку прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойда Джорджа, і з боку Франції, які давали дозовану допомогу, а людей не давали. І ми зараз в Україні болісно переживаємо те, що залишаємося без збільшення рівня підтримки. Як ви зараз оцінюєте ті зусилля, які буде готовий вкладати Захід у реалізацію українського Плану перемоги? Бо без достатньої допомоги ми можемо опинитися у значно складнішій ситуації, ніж зараз.Звичайно, я не маю доступу до секретних частин плану перемоги України, оскільки вони є конфіденційними, і я це цілком поважаю. Цей план має на меті забезпечити довгострокову безпеку України, що є серйозною та гідною метою.Як я вже зазначав, Україна перебуває в сірій зоні, що надає Путіну зелене світло для подальшої агресії. Ми не можемо цього допустити. Я радий, що Міністр оборони США Остін відвідав Київ. Вірю, що адміністрація Байдена зробить більше для України в найближчі місяці, і важливо, щоб ми, американці, українці та європейці, погодилися, що майбутнє України у Європі. Ми завжди маємо про це пам'ятати,  адже не маємо часу на очікування, поки Путін введе ще більше північнокорейських солдатів або завдасть нової шкоди Україні.Також, мусимо бути готові допомогти Україні зараз і продемонструвати Путіну, що Україна не залишиться в цій сірій зоні. Незалежно від труднощів, з якими стикаються українці, не забуваймо, що росіяни також зазнають викликів. Неправильно вважати, що Росія має невичерпні запаси солдатів і ресурсів; вони також знаходяться під тиском.Росія може спробувати тиснути на Україну або намагатися переконати Захід чинити тиск на вас, щоб змусити погодитися на невигідні для вас переговори. Це дуже погана ідея. Я не проти переговорів, але виступаю проти нерозумних угод. Існує багато хибних уявлень, зокрема про український нейтралітет чи обмеження здатності України до самозахисту. Такі ідеї – дуже небезпечні.Тому, саме ми маємо допомогти Україні залишатися достатньо сильною, щоб у Росії більше не було ні найменшої спокуси для нападу. І тут я маю на увазі дискусії, в яких повинні брати участь як американці, так і українці, разом з європейськими партнерами.Однак є і хороша новина, яка полягає в тому, що днями американці та українці підписали угоди про надання Україні кредиту в розмірі 20 мільярдів доларів, який буде виплачено за рахунок російських коштів.А саме відсотками від російських активів, які було заморожено на початку повномасштабного вторгнення. Це прекрасна новина. Як бачимо, і європейці роблять все можливе, і американці вносять свій значний внесок. Загалом, загальна сума допомоги Україні складе 50 мільярдів доларів, і головне, що вся ця сума фінансуватиметься Росією. Це вигідно для України і слугує цінним уроком для Росії. Отже, йдеться про важливий крок, який давався нелегко і все ж його вдалось успішно реалізувати. Хотів би уточнити щодо військових аспектів рішень президента Байдена, хоча за пару тижнів вже матимемо нового президента США, але ще не інавгурованого. І у Байдена будуть розв'язані руки – виборча кампанія закінчиться і він може ухвалити важливі для України рішення військового плану. Ключова задача – щоб президент Байден знайшов в собі політичну силу та відвагу, аби піти на ці крок після американських виборів. Тобто коли він буде де-факто главою держав і водночас може ухвалювати рішення попри виборчу кампанію у США. Чи піде Джозеф Байден на якісь додаткові серйозні рішення?Слушне запитання. Відповідь на нього цілком може залежати від результатів виборів. Адміністрація Байдена, яка незабаром складе свої повноваження, прагне ухвалити якомога більше рішень, поки у неї ще є така можливість.Якщо Трамп переможе на виборах, адміністрація Байдена, ймовірно, спробує реалізувати багато ініціатив для підтримки України та зберегти надану зараз допомогу.Проте адміністрація не поспішає ухвалювати рішення щодо використання американської зброї та технологій в європейських озброєннях для операцій в глибині російських територій. Сподіваюся, що ці обмеження уже незабаром буде знято, і що подальшу допомогу Україні буде збережено.Я також вважаю, що адміністрація Байдена, особливо після виборів, може розглянути запровадження додаткових пакетів санкцій проти Росії. Є можливості для посилення цих заходів, і я впевнений, що адміністрація звертає на це особливу увагу. Сподіваюся, відповідних заходів таки буде вжито.Ви абсолютно праві; буде період у кілька тижнів, протягом якого адміністрація Байдена зможе діяти, тож покладаємо надію, що вона скористається цією можливістю. Путін у Казані провів саміт БРІКС, на який приїхали Сі Цзіньпін, Нарендра Моді, а також потім приїхав президент Туреччини Ердоган, країна якого входить в НАТО. Ці люди прибули в Казань до Путіна, на якого виписали міжнародний ордер щодо його арешту. Бачимо, що може бути "новий світ" з новими правилами, які можуть керуватися далеко не демократичними західними інституціями та нормативами. Поясніть, що означає для України та загалом для світової будови те, що відбулося у Казані? І що там робив генсек ООН Гутерреш?Все це, м'яко кажучи, дуже прикро. Генеральний секретар ООН був присутній на саміті БРІКС у Казані, але проігнорував мирний саміт, організований Швейцарією, що стало великою втратою можливості. Мирний саміт був конструктивним кроком, де українська дипломатія тяжіла до максимальної згоди, а не до конфронтації. Це була мудра дипломатія, яка призвела до певного прогресу у вирішенні спільних питань. Генеральний секретар ООН мав би бути на цій зустрічі, а не на саміті БРІКС. А якщо він так хотів відвідати БРІКС, то перед тим точно не мав пропустити мирний саміт. Безумовно, це прикро, і це я ще дуже стримую свою риторику.Не думаю, що БРІКС може бути справжньою противагою G7. Хоча Китай та Індія є великими економічними потугами, Росія такою не є. Окрім певних точок дотику на поверхневому та ідеологічному рівні, країнам БРІКС бракує внутрішньої згуртованості, тому від такого грона я б не очікував чогось грандіозного.Протягом багатьох десятиліть країни так званого Глобального Півдня намагалися перебалансувати міжнародну систему на свою користь, але їм цього не вдалося, і Захід досі залишається потужним гравцем. В економічному плані на "Велику сімку", на Європу, США, Канаду, Японію, Великобританію, Австралію та Південну Корею – припадає понад 50% світової економіки. Це вражаюча частка. Ще з юності – а я далеко не молодий – я чув історії про занепад Заходу, так от, вони або перебільшені, або цілковито навіяні. Нам, демократіям, потрібно об’єднатися і працювати разом. Тоді коли країни БРІКС не об’єднує нічого, окрім позерства, Україна бореться за своє виживання, і підтримати її – це наш обов'язок. Я радий, що Індія і Бразилія були присутні на мирному саміті у Швейцарії. Це свідчення того, що українська дипломатія продемонструвала вражаючу майстерність.Багато що залежить від ситуації на полі бою, але сам саміт БРІКС не є якоюсь знаковою подією для України. Він не визначатиме її долю, і Путіну не вдасться створити ще одну Ялтинську конференцію, за підсумками якої Україну розчленують. Ні, цього не станеться. А чи є взагалі так званий китайський план? Сі Цзіньпін озвучив конкретні речі – не допуск до масштабування конфлікту, не підняття рівня ескалації, але він нічого не казав про вивід російських інтервентів з українських територій, про припинення бомбардування наших цивільних об'єктів. Тому бачимо, що план-пропозиція Сі Цзіньпіна збігається з бажанням Путіна, який зацікавлений в просуванні на суходолі по території України, аби втримати раніше захоплене. А що ми можемо чекати від Китаю? Яка його торгова пропозиція?Сполучені Штати та адміністрація Байдена розглядають різні способи посилення тиску на Китай, який активно підтримує Росію, зокрема в сфері військової промисловості. Як ви, напевно, помітили, ми, американці, вводимо все більше санкцій проти китайських компаній та банків. Я переконаний, що необхідно вжити ще більш рішучих заходів, адже Китай повинен заплатити належну ціну за своє рішення підтримувати російську агресію.Відносини між США та Китаєм є складними. Ми не прагнемо розривати всі економічні зв'язки з Китаєм, але не можемо дозволити, щоб ці зв'язки використовувалися як щит для підтримки міжнародної агресії проти України. Наступна адміністрація США, незалежно від її складу, повинна буде посилити тиск на Китай, навіть у випадку намагань досягти певного рівня порозуміння. Ми не бажаємо повномасштабної конфронтації, адже маємо безліч спільних економічних інтересів. Проте це не означає, що ми повинні реагувати пасивно чи упівсили. Не можна дозволити Китаю уникнути відповідальності за свої дії. Хоча форма конкурентного співіснування може бути нашою метою, від нас вимагатимуть рішучі  дії у відповідь на прояви китайської агресії. 

Читати повністю