Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 25 вересня. Київ очікує від лідера США демонстрації підтримки перед тим, як він покине Білий дім <img alt="Джо Байден і Володимир Зеленський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/345000_346000/345053_GettyImages-2161013759_new_960x380_0.webp" title="Джо Байден і Володимир Зеленський"> Фото: Getty Images У BBC пишуть, що Зеленський очікує від Байдена підтримки плану перемоги України. Хоча деталі українського плану тримаються в таємниці, стратегія, ймовірно, міститиме прохання про подальшу військову та фінансову підтримку, а також майбутні гарантії безпеки. Журналісти зазначають, що завжди гострий у зв’язках з громадськістю, український президент також прагне протистояти критикам у США, які сумніваються в доцільності вливати додаткові гроші в справу України – пропагуючи очевидний план остаточного миру. Так Зеленський докладає величезних дипломатичних зусиль для свого плану перемоги. І він чітко каже, що вважає часу обмаль. В одному зі своїх численних інтерв’ю для ЗМІ Зеленський сказав, що план перемоги має бути узгоджений і Україна має зміцнитися – у жовтні, листопаді та грудні. Ситуація суттєво зміниться, якщо на виборах переможе Дональд Трамп. На передвиборчому мітингу в понеділок колишній президент висміяв Зеленського, назвавши його "найбільшим комівояжером в історії", тому що "щоразу, коли він приїжджає в цю країну, він йде з 60 мільярдами доларів". Трамп повторив свою позицію, що він закликатиме Росію та Україну домовитися про угоду про припинення війни, яка, як побоюється Київ, змусить їх прийняти територіальні втрати та відсутність гарантій проти подальшої російської агресії. Надання Києву можливості знищувати військову інфраструктуру в радіусі 300 км може серйозно завадити наступальним операціям Кремля на Донбасі. Очікується, що подальша фінансова підтримка та використання несподіваного транскордонного просування України до Курської області Росії також стануть ключовими елементами стратегії. Головна редакторка Kyiv Independent Ольга Руденко у коментарі виданню говорить, що для більшості українців все ще надто чутливо і немислимо поступитися Росії навіть тимчасово – навіть якщо ця розмова відбувається десь, приватно, в уряді. "Не тому, що українці жадібні до території. Ми не можемо залишити наших людей там під російським контролем і засудити їх до тих жахів, зважаючи на постійні звинувачення у воєнних злочинах Росії", - каже вона.  У Вашингтоні триває дискусія щодо обмеження зброї, яка розколює адміністрацію Байдена та Капітолійський пагорб і збиває з пантелику партнерів Америки в Європі <img alt="Заходи у США за участі Зеленського від 24.09. Володимир Зеленський" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/357000_358000/357474_IMG_3562_new_960x380_0.webp" title="Заходи у США за участі Зеленського від 24.09. Володимир Зеленський"> Фото: ОПУ Своєю чергою The Washington Post пише, що у Вашингтоні триває дискусія, яка розколюючи адміністрацію Байдена та Капітолійський пагорб, збентежила партнерів Америки в Європі. Запит Києва отримати дозвіл на використання наданих США тактичних ракетних систем армії (ATACMS) та інших боєприпасів великої дальності для ураження таких цілей, як стратегічні аеродроми глибше в Росії загострив розбіжності між союзниками. США неодноразово відхиляли запити на озброєння щодо сучасних танків, винищувачів і ракет більшого радіусу дії — перед тим, як зрештою щоразу давали зелене світло. І враховуючи тривалі публічні дебати, росіяни завжди мали час підготуватися задовго до того, як нова зброя потрапить на поле бою. Зі свого боку офіційні особи США висловлюють розчарування з приводу того, що, на їхню думку, Україна не розуміє їх іноді обережного підходу, навіть якщо вони надають Києву значно більше допомоги у сфері безпеки, ніж будь-кому іншому. Представники США стверджують, що Україна має настільки обмежені запаси ATACMS та подібних боєприпасів, що відкриття російської території для ударів мало б лише обмежений вплив на поле бою та могло б призвести до того, що ракети закінчаться за кілька тижнів або навіть днів. Представники Білого дому та Міністерства оборони кажуть, що не почули від українських лідерів переконливого аргументу про те, що можливі цілі в радіусі дії ракет у Росії істотно вплинуть на шлях України до перемоги. Вони кажуть, що використання ракет проти цілей у Криму, як це робила Україна досі, є більш вигідною стратегією, яка вже змусила Кремль відвести війська з півострова. Європейський дипломат у Києві сказав, що вважає, що Україна почала нещодавнє вторгнення в російську Курську область частково для того, щоб заявити Заходу, що червоні лінії Путіна можна перетинати, не боячись серйозної помсти, як-от застосування ядерної зброї. Зокрема за словами офіційних осіб США, вони воліли б, щоб Україна виконувала свої запити приватно, а не розгортала публічну кампанію, яку вона розгорнула. Але українці заперечують, що ця кампанія суспільного тиску була породжена відчаєм після відмови від приватного підходу. Мінусом, звичайно, є те, що це телеграфує їхні плани в Росію. Таким чином, хоча українські чиновники швидко висловлюють вдячність за будь-яку іноземну військову допомогу, вони також зазначають, що платять найвищу ціну. І будь-яке зволікання із застосуванням зброї коштує життя їхнім солдатам. Повернення до контролю над ядерною зброєю є моральним імперативом <img alt="ядерна зброя" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/354000_355000/354208_nuclear-weapons_gettyimages_new_960x380_0.webp" title="ядерна зброя"> Фото: gettyimages Президент Ради Карнегі з питань етики в міжнародних справах і головний редактор журналу Ethics &amp; International Affairs Джоел Розентал у колонці для POLITICO пише, що світ живе без жодного договору, який обмежує кількість стратегічної ядерної зброї.  "У розпал "холодної війни" США мали приблизно 30 000 ядерних боєголовок проти 40 000 у Радянського Союзу — це було обумовлено стратегією стримування, яка була стандартизована як доктрина "взаємного гарантованого знищення". І незважаючи на ці, здавалося б, астрономічні арсенали, угоди про контроль над озброєннями, такі як Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і Договори про скорочення стратегічних озброєнь (СНО), зуміли послабити конкуренцію", - зазначає він. За словами Розенталя, нинішня нестабільність є результатом тенденцій, що розвиваються протягом тривалого часу: ядерна програма Китаю зараз займає третє місце у світі після 500 одиниць ядерної зброї та планує досягти 1000 до 2030 року. США (близько 3700) і Росія (близько 4400). На додаток до традиційних небезпек, пов’язаних із розширенням арсеналу, є інтеграція систем штучного інтелекту — таких як великі мовні моделі — у військове планування та прийняття рішень створює нові ризики ескалації. Коли американські лідери часів холодної війни почали виходити на пенсію, дехто хотів переконатися, що їхній досвід управління ядерною зброєю приніс реальні уроки. У 2007 році в статті "Світ, вільний від ядерної зброї", опублікованій у Wall Street Journal, колишні державні секретарі Генрі Кіссінджер і Джордж Шульц, колишній міністр оборони Вільям Перрі і колишній сенатор Сем Нанн стверджували, що нарешті настав час серйозно замислитися про ліквідацію ядерної зброї.  У результаті вони наполегливо працювали над контролем над озброєннями, і до того моменту, як у 2011 році набула чинності нова угода про СНО, кількість ядерної зброї скоротилася на десятки тисяч і стабілізувалася на рівні близько 15 000 одиниць у всьому світі. "Перші 80 років ядерного світу були далекі від досконалості, але вони перемежовувалися випадковими проривами. Були моменти, коли геополітичні суперники збиралися разом, щоб підписати нові договори, коли зброя була знищена, а майбутнє виглядало спокійнішим і яскравішим. І незважаючи на нинішні перешкоди такій міжнародній співпраці, наші лідери повинні прийняти ідею, що сила і мир йдуть разом, і що нам потрібні нові політичні домовленості", - наголошує автор колонки. Він також наголошує, що у разі порушення "ядерного табу", наслідки для людства важко уявити. І в цей небезпечний момент повернення до контролю над ядерною зброєю є нічим іншим, як моральним імперативом.

Читати повністю