Я вважав повномасштабку основним сценарієм вже в листопаді 2021, і зараз вважаю глобальну війну одним з основних сценаріїв на 2028-2032. Це скромна неекспертна думка. Але розгляньмо базовий сценарій, як це може статися. Прямо зараз Китай активно працює над тим, щоб в проміжку 2028-2032 отримати військову перевагу над союзниками (США, Японія, Австралія, Філіппіни) в західній частині Тихого океану. Рекордними темпами розбудовується військово-морський флот, не приховуючись створюються стратегічні запаси на випадок війни. Згідно з нещодавнім звітом американських ВМС, суднобудівельні спроможності Китаю перевищують спроможності США у 230 (!) разів. У випадку довгої глобальної війни Китай може дозволити собі втратити флот — і побудувати новий. США — ні. Китайські лідери можуть відчувати, що в проміжку 2028-2032 досягнуть піка своїх можливостей в гіпотетичній війні за Тайвань: сповільнення економічного розвитку і прийдешні демографічні проблеми стратегічно послаблюватимуть китайців у 2030-2050 роках. Посилюватиме бажання спіймати вдалий момент для реваншу суто психологічний фактор — коли ти вклав купу грошей і десятиліття часу в розбудову найсильніших ВМС у світі, відмовитися від їх використання складно. Для росіян демографічні, економічні та психологічні фактори участі в гіпотетичному глобальному конфлікті схожі, але з тією різницею, що Росія вже є стагнуючою силою, якій треба поспішати конвертувати свої військові можливості в геостратегічні результати. Читайте також: Ми наближаємося до Третьої світової війни, Україна є лише проміжною частиною, - Портников План такої глобальної війни, без сумніву, передбачав би створення одночасної загрози на кількох напрямках. Китай почав би з морської блокади Тайваню, Росія з заворушень "проросійських сепаратистів" в умовній Латвії, Іран – з ударів "неопізнаних" безпілотників по нафтовидобувній індустрії країн Перської затоки, Північна Корея – концентрацією військ на кордоні з Півднем. У випадку відмови Тайваню бути окупованим Китаєм, НАТО – вивести війська з Балтійських країн і припинити будь-яку підтримку України й далі за списком – наступив би гарячий етап конфлікту. Сценарій, на який сподівалася б вісь ревізіоністів в такому випадку, був би наче списаний з порад Сунь-цзи – перемоги в війні без бою. Поставте себе на місце потенційних агресорів. Поспостерігайте за тим, наскільки обережні менеджери ескалації в умовах російської агресії проти України, та наскільки швидко їх суспільства починають коливатися в фінансовій підтримці, ціна якої складає менш як 1% їх бюджетів. Як високо ви оцінюєте їх готовність піти на пряму багаторічну війну з коаліцією потужних держав, яка зжере 50%+ бюджету, коштуватиме життя сотням тисяч їх громадян і призведе до ударів крилатих ракет по мирних Берліну, Мельбурну та Гаваям? Наскільки американське суспільство готове до кратного підвищення цін на бензин, а європейці — до драматичного скорочення соціальних програм та дотацій? Загалом союзники до реальної загрози застосування тактичної ядерної зброї? І все це для захисту "далеких маленьких країн" і якихось там принципів міжнародного права. Думаю, оцінка до якої прийдуть (чи вже прийшли) лідери вісі ревізіоністів очевидна. Читайте також: Тільки "добрим словом і пістолетом"... Навіть за сценарію відмови Заходу йти на поступки, агресори цілком реалістично можуть сподіватися перемогти в війні на виснаження – в першу чергу, психологічно. Підтримуючи один одного, вони не зазнають тотальної економічної катастрофи та мають великі резерви промислових потужностей і живої сили. Їх може спокушати думка, що авторитарні режими краще переносять випробування війною, ніж "слабкі" демократії. А хор західних "миротворців" буде з усіх сторін вимагати у своїх урядів піти на перемовини та знайти "компроміс". Цілком можливо, що ця оцінка потенційних агресорів виявиться глибоко помилковою, і ця війна завершиться катастрофою для її ініціаторів. Можливо, союз готових до агресивної глобальної війни не складеться. Можливо, Захід отямиться і швидкою розбудовою своїх військових потужностей встигне запобігти конфлікту. Все це теж цілком реальні сценарії. Але і той, який описав тут я, можливий. І поки що, на превеликий жаль, ми впевнено рухаємося саме до нього. Джерело Про автора. Іван Примаченко, співзасновник найбільшої платформи онлайн-навчання в Україні Prometheus Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю