Якщо минулого року я вважала найтрагічнішим програшем провал комунікації мобілізації, то зараз це заплющування очей на проблему демобілізації. Я 115 разів чула при розгляді законопроєкту про мобілізацію, що демобілізацію ми собі не можемо дозволити, бо впаде фронт. Що проти цього були й Залужний, і Сирський. Ок, ми не можемо дозволити собі розв'язати проблему мобілізації та демобілізації, тоді ми створюємо собі проблему внутрішньовидової ненависті. Читайте також: Чому і як ходять у СЗЧ? Час від часу я питаю в продавчині в селі, як її син. Він на фронті з 2014. Перед повномаштабкою йому видалили осколок з голови. Під час відступу під Бахмутом у нього було важке поранення обох рук. У 2023 його визнали умовно придатним. Зараз цей статус зняли. Він знову придатний. Його мама вже не хоче про це говорити. В її очах просто німа лють. Мої друзі мені розповідають про дітей, які три роки ростуть без тата. Мої сусідки самі тягають без ліфта дитячі візки, бо їх чоловіки на фронті. Хтось там став вже геть сліпим. Але все ще там. Хтось… Я навіть тренування перенесла в інше місце, щоб не ходити повз Sho i Good wine. В останньому навіть хлопчиків, які пакують продукти, з кас не прибрали… Читайте також: Не буде так, що хтось за вас воює Хоча гроші — не єдиний критерій, і не сильно багаті теж уникають мобілізації. Але все це просто створює прірву між нами. "Солідарність народжується з відчуття справедливості", - написав Казарін. Нема ні солідарності, ні справедливості. Два місяці тому під Охматдитом зустріла старого знайомого з Ізраїлю. Він двічі був у себе на фронті. "Думаєш, у нас все було просто з мобілізацією? Ні. Але в нас є ясність. Я двічі по три місяці відвоював, і я вільний. А що у вас?"… А у нас вибіркова справедливість, яка одного дня нам дуже відгукнеться. Не добре відгукнеться. Джерело Про авторку. Тетяна Ніколаєнко, журналістка Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю