Дуже важливі сигнали – наголошую, сигнали – доходять до нас як зі ЗМІ, так і з дипломатичних джерел. Наші бійці перебувають на території РФ, надзвичайно кривава операція триває на Покровському напрямку. Водночас надходять повідомлення стосовно мирних переговорів, а також про можливі домовленості чи «пакетні бачення». І що найважливіше – президент України представить керівництву США, президенту Джозефу Байдену зокрема, український мирний план, щоб тиснути на Росію. Якою ви бачите цю ситуацію?
Так, ми знаємо, що президент Зеленський збирається представити свій мирний план президенту Байдену, і з цим пов'язані великі очікування, принаймні за межами Білого дому. Коли Кейр Стармер нещодавно відвідав Вашингтон, а відтак міністр закордонних справ Девід Леммі та державний секретар Ентоні Блінкен відвідали президента Зеленського, очікувалися вагомі оголошення з боку США та Великої Британії. Передбачалось, що лідери можуть дозволити Україні використовувати ракети ATACMS та Storm Shadow по цілях в глибині російської території. Однак цього досі ще не було оголошено.
Нещодавно радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана запитали про цей дозвіл, і він просто відповів: "Наразі я не можу зробити якогось оголошення".
Це не означає, що дозволу не надали або що його не нададуть; це просто означає, що Сполучені Штати не готові відкрито обговорювати це питання.
Наразі імпульс в адміністрації Байдена та адміністрації Стармера в Лондоні, схоже, рухається в бік підтримки мирного плану президента Зеленського, допомагаючи Україні захистити себе від російських атак із застосуванням крилатих бомб і балістичних ракет. І я вважаю, що це позитивний імпульс.
Тут ідеться не про політичну аналітику, тому що є багато складових процесу, які залишаються конфіденційними, а можливо, навіть і не напрацьованими. Але якщо говорити загально, яким міг би бути мирний план з урахуванням того, що держава-агресорка проти мирних переговорів і бажає фіксації на землі, тобто контролю над нашими територіями?
Скажу, що не маю доступу до плану президента Зеленського, так як живу тут, у Туреччині. Але очевидно, що значна його частина полягає в тому, що російські збройні сили повинні вийти з усієї української території, яку вони окупували, включно з Кримом і Донбасом. Безумовно, Росія має визнати суверенітет і територіальну цілісність України. На жаль, не знаю, яке місце в мирному плані Зеленського буде відведено стратегічній орієнтації України в майбутньому.
Ще в березні 2022 року ходили чутки про не надто секретні переговори, що відбувалися в Стамбулі між представниками України та Росії. Як повідомлялося, вони включали в себе оголошення Україною політичного або геостратегічного нейтралітету, що означало б, що на Україну ніхто не буде чинити тиск щодо її вступу до НАТО, а також припинення вогню, коли Росія виведе всі свої війська, які увійшли в Україну під час другого вторгнення у лютому 2022 року. Питання правового статусу Донбасу та Криму мало бути відкладене приблизно на 15 років.
Можливо, це частина плану, хоча я в цьому сумніваюся. Безумовно, ядром перспективи Зеленського є припинення вогню і повне виведення російських військ. Що він готовий запропонувати натомість, як стимул для Росії, я не знаю.
В адміністрації президента Байдена, в Лондоні, можливо, чи ще в якихось західних столицях розуміють, що примусити Росію можна лише шляхом знищення певної її потужності – військової, логістичної тощо. Тобто коли Росія ослабне, вона могла б піти на перемовини. Поки що Росія висуває ультиматуми з вимогою забрати 30% наших територій і зробити нас позаблоковою державою під її контролем. З іншого боку, у США розуміють: якщо можна буде розхитувати російську економіку й нищити російську військову машину, це може примусити Путіна переглядати свої вимоги. Натомість Китай, Бразилія, Індія, країни Глобального Півдня бажають досягати результатів нашим коштом. Росіяни постійно говорили про реалії на землі, тому, можливо, було розпочато Курську операцію, в результаті чого реалії на землі змінилися. Отже, китайсько-бразильський план зазнав фіаско. Але як здолати російського ведмедя, коли бракує ракетних систем, авіації та відповідних дозволів використовувати озброєння для знищення російських військових об’єктів?
Перш за все, я думаю, що китайські чи бразильські плани не мають жодного значення. Важливо те, чи нададуть Сполучені Штати, Велика Британія та інші союзники по НАТО Україні можливості, необхідні для того, щоб послабити російські збройні сили до такого рівня, щоб Росія просто не змогла продовжувати свою політику.
Як я вже згадував на початку нашого інтерв'ю, на мою думку Україні вкрай необхідно отримати дозвіл на використання далекобійних ракет ATACMS і Storm Shadow в глибині російської території. Нещодавня атака на заході Тверської області в місті Торопець була вражаючим ударом безпілотника, який спричинив величезні вибухи по всьому місту. Знищення складів балістичних ракет, планерних бомб та інших боєприпасів явно вплинуло на здатність Росії здійснювати атаки із застосуванням цієї зброї на територію України.
Чи зможе Україна досягти подібного успіху з ракетами ATACMS і Storm Shadow, ще належить з'ясувати. Видається логічним, що якщо Україна змогла досягти значних результатів використовуючи безпілотники, які набагато легше збити, вона може зробити ще більше з балістичними ракетами ATACMS і Storm Shadow, а також крилатими ракетами, що потенційно послабить здатність Росії продовжувати війну. За даними британської військової розвідки з посиланням на український Генеральний штаб, Росія втрачає понад 1100 солдатів щодня вбитими або пораненими, і станом на сьогодні вона зазнала близько 610 000 людських втрат.
Такий рівень втрат є неприйнятним у довгостроковій перспективі. Хоча Путін може продовжувати кидати людей у бій, ці сили недостатньо кваліфіковані і недостатньо підготовлені. На Сході України наступ на Покровськ має велике значення, і якщо Покровськ буде захоплено, це стане серйозним ударом по операціях України в регіоні.
Однак малоймовірно, що Росія зможе скористатися будь-якими проривами на Сході через нестачу необхідного обладнання та особового складу.
Навіть якщо Путін демонструє впевненість, виглядає малоймовірним, що Росія здатна завершити війну на своїх умовах.
Але як зробити так, щоби Путін припинив вимагати від нас миру нашим коштом? Путін регулярно нас обстрілює, підіймає рівень агресії, щоб вирвати в нас цю закривавлену згоду. Якої не буде, якщо США, Велика Британія, Франція зададуть чіткі параметри. Путін, коли зустрічався з Джозефом Байденом кілька років тому, пропонував йому ділити світ, і ми в Україні розуміємо, що зараз відбувається спроба переобладнати світ, триває боротьба за геополітичні впливи. Але завдання полягає в тому, щоб це не було коштом України, коштом наших територій і міжнародно визнаних кордонів. Можливо, Путіна цікавлять якісь інші території? Як гратимуть тепер провідні гравці?
Не думаю, що тут йдеться про якусь велику геополітичну угоду, в якій західні лідери пропонують президенту Путіну поступки в будь-якій точці світу. Вашингтон працює так, щоб вирішувати кожну проблему, таку як ця війна, як окреме питання. США застосовують підхід до вирішення проблем, а не широку геополітичну стратегію, як це можуть собі уявляти росіяни. Для Вашингтона абсолютно необхідно, щоб війна закінчилася на умовах, прийнятних для України.
В іншому випадку президент Путін продовжить свою агресію. Наступною може бути Молдова, за нею Грузія, а можливо, і обидві країни одночасно.
Якщо Путіна не зупинити в цих країнах, він може загрожувати східним членам НАТО, таким як Латвія чи Естонія. Його треба зупинити зараз і крапка. Якщо цього не зробити військовим шляхом, він просто відкладе свою агресію в згаданих мною регіонах.
Які б геополітичні амбіції не існували на глобальному Півдні, чи то в президента Лули в Бразилії, чи то у Сі Цзіньпіна у Китаї, вони не змінюють фокус уваги США та їхніх союзників. Головний пріоритет – зупинити Путіна та Росію в Україні і врешті-решт досягти мирної угоди, прийнятної для українців. Нещодавні опитування громадської думки показують, що хоча близько 50% українців можуть підтримати припинення вогню, понад 75% відкидають будь-яке припинення вогню, яке передбачає передачу української території Росії. Тому західні лідери, особливо в адміністрації Байдена і Гарріс, швидше за все, підтримають волю українського народу. Президент Трамп, якщо його переоберуть, заявив, що має намір закінчити війну до того, як вступить на посаду. Однак він може запропонувати угоду, яка вимагатиме від України віддати території в обмін на мир. Зрештою, саме Україна має визначитися зі своїм курсом.
Це робить більш нагальним, ніж будь-коли, надання українському уряду дозволу на використання зброї більшої дальності в глибині російської території, адже це ускладнить для Росії можливість здійснювати атаки на українську інфраструктуру та цивільне населення.
Нарешті, у серпні у ЗМІ з'явилися припущення про переговори між Росією та Україною щодо припинення нападів на енергетичну інфраструктуру одна одної, ймовірно, за посередництва Катару.
Я думаю, що ці переговори все ще тривають. Хоча Путін, можливо, не хоче, щоб виглядало так, ніби він поступається українському тиску після вторгнення України в Курськ, той факт, що ці переговори тривають, свідчить про те, що Путін шукає шляхи деескалації, зважаючи на високу ціну, яку платить Росія, навіть якщо Путін і вдає, що він готовий йти на будь-які жертви.
Але ж Україна також має можливість підіймати рівень ескалації – удар по складах у Тверській області продемонстрував, що ми за допомогою дронів можемо завдавати нищівних ударів противнику. В Кремлі цього не чекали, і якщо українська Армія дронів відпрацьовуватиме військові цілі на території РФ, пересічні росіяни також відчуватимуть тягар війни.
Але Путін робить ставку на інше – на знищення нашої енергетики впродовж зими, на величезні страждання, можливо, масові смерті й загибель нашого народу, на вихід значної частини наших громадян із нашої території й після того, на весну, він міг би щось пропонувати.
В усіх західних столицях це розуміють, але темпи надання нам військової допомоги не є задовільними. Адміністрація Байдена розуміє, що Путін хоче знищити нашу енергетику, щоб зима була трагічною, Кремль це робить, у Делі це розуміють, у Берліні, Парижі й Лондоні – також. Та наразі ми бачимо цей путінський план - отже, нам залишається лише підтримувати й перевищувати рівень ескалації.
Ми вже торкалися цих питань, і я повністю згоден з передумовою вашого запитання. Страх перед ескалацією дійсно завадив адміністрації Байдена надати Україні дозвіл на використання зброї в глибині російської території.
Відсутність такого дозволу лише дозволяє і заохочує Путіна продовжувати руйнувати енергетичну інфраструктуру України. Очевидно, що Лондон хоче переконати Вашингтон надати Україні дозвіл на більш ефективний захист. У той час як атаки на українську енергетичну інфраструктуру тривають, схоже, ведуться дискусії, які можуть призвести до угоди, за якою Україна і Росія припинять атакувати енергетичну інфраструктуру одна одної. Це могло б стати конструктивним кроком до зміни імпульсу і напрямку конфлікту.
Крім того, успіх України в просуванні на утримувану Росією територію для захисту своїх північних регіонів, особливо навколо Сум, змінив психологію конфлікту від уявного глухого кута до такого, коли Україна сприймається як спроможна та інноваційна держава.
Нещодавній удар безпілотника в Західній Тверській області, який був спрямований проти російських складів боєприпасів, ракет і планерних бомб, демонструє ефективність України в зниженні здатності Росії наносити удари по Україні за допомогою цієї руйнівної зброї – навіть за допомогою набагато менш потужних безпілотників у порівнянні з ракетами ATACMS і Storm Shadow.
Безумовно очікую, що Вашингтон і Лондон зрештою нададуть дозвіл. І як тільки Україна почне використовувати цю більш ефективну зброю, переконаний, що ми побачимо зміну імпульсу війни на користь України. Ось що може змусити Путіна стати більш готовим до добросовісних переговорів.
Байдену не так багато залишилося працювати на посаді. На щастя, він зараз особисто не переживає виборчу кампанію – він не їздить у Пенсильванію й не запевняє, що в нього є план миру. Завдання Байдена – ввійти в історію, як свого часу Вінстон Черчилль, коли сказав: ні, ми будемо знищувати Гітлера. Я не ідеалізую Черчилля. Але у Байдена зараз є кілька місяців для того, щоб ухвалити рішення на рівні видатного, великого політичного та військового діяча світу: він може надати Україні певні дозволи, збільшити номенклатуру далекобійної зброї та авіації. Чи гратиме до кінця Джозеф Байден? Чи він буде заручником виборчої кампанії демократів?
Президент Байден глибоко переконаний, що Україна не повинна програти цю війну. Я хотів би, щоб він більш чітко заявив, що Україна повинна перемогти у цій війні, і визначив, що це означає. Якщо б на нього натиснути, то думаю, що він сказав би, що перемога України у війні означає припинення бойових дій на умовах, визначених Україною.
Байден зберігатиме всю повноту влади до інавгурації нового президента 20 січня 2025 року. Він не лише має право ухвалювати рішення, які вважає правильними, але й не має жодних обмежень у зв'язку з тим, що його політична кар'єра незабаром завершиться. Отже, його головним міркуванням є те, як будь-які дії, яких він вживає для допомоги Україні, можуть вплинути на внутрішню політику США та результат виборів 2024 року.
Хоча Байден, безумовно, думає про те, як його рішення можуть вплинути на шанси кандидата в президенти Гарріс проти президента Трампа, адже американці, коли справа доходить до обрання президента, як правило, більше зосереджені на інших питаннях. Тому зараз Байден має відносно вільні руки, для щоб робити те, що він вважає правильним. Зі зрозумілих причин, він занепокоєний можливістю ескалації Росії до застосування ядерної зброї. Однак минулого року, коли з'ясувалося, що президент Путін може планувати застосування ядерної зброю на полі бою, Байден відправив до Москви директора ЦРУ Білла Бернса, щоб попередити, що в разі такого сценарію, США здійснять військове втручання і знищать російські війська на території України. Вочевидь, така погроза стримала Путіна.
Як на мене, президент Байден залишається таким же відданим справі допомоги Україні, як і раніше. Його руки зараз значною мірою розв'язані порівняно з тим, коли він ще балотувався на посаду президента. І хоча вторгнення Росії в Україну, ймовірно, не буде вирішальним фактором на виборах у США, воно може вплинути на результат з незначною різницею, оскільки очікується, що ці вибори будуть дуже напруженими.
Ми розуміємо, що результатом перемовин – і кулуарних, і напівпублічних, і навіть публічних – є якісь неформальні домовленості. Але з Путіним неформальних домовленостей уже бути не може, адже він вчинив наругу над усіма міжнародними договорами, в яких РФ брала участь: їх Росія або не виконує, або просто виходить із них – як сталося з Будапештським меморандумом. І якщо за кілька місяців ми побачимо певне замороження ситуації, послаблення інтенсивності боїв на лінії фронту, ми зрозуміємо, що щось таке відбувається. Але хтось має бути гарантом тих домовленостей, які можуть не бути підписані на папері. А якщо навіть їх підпишуть на папері, то як це мало б виглядати, як формулюють подібні документи?
Наразі занадто рано говорити про потенційного гаранта, тому що Путін ще не вирішив припинити війну. Він продовжує кидати якомога більше людей на передову, щоб вони зупиняли собою українські кулі та бомби. Однак настане час, якщо Сполучені Штати, Велика Британія та їхні союзники нададуть Україні дозвіл на використання далекобійних ракет вглиб російської території, коли Путіну таки прийдеться зробити такий крок.
Як ви і припускаєте, все, що написано на папері, на кшталт Будапештського меморандуму, для Путіна не має жодного значення. Він розуміє лише одну мову: мову переважаючої сили. Тому його збройні сили необхідно деградувати до такої міри, щоб він більше не був здатний продовжувати цю війну проти України. Як ми знаємо з 30-х років минулого століття, зокрема із таємних угод між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом, що лідери в Москві і раніше порушували домовленості, коли це було їм вигідно. Наприклад, незважаючи на попередні домовленості, плани Сталіна вторгнутися до Польщі призвели до Другої світової війни.
Те ж саме стосується і Путіна - йому байдуже, що написано на папері. Таким чином, спочатку необхідно знизити військовий потенціал Росії, і лише після цього слід думати про методи верифікації будь-якої угоди. Верифікація може включати набір держав-гарантів або інші формальні механізми. Ми успішно розробили методи верифікації ядерних арсеналів під час холодної війни, тому цілком можливо розробити подібний підхід. І все ж перш ніж розглядати мирну угоду і способи її гарантування, основна увага має бути зосереджена на зниженні військового потенціалу Росії.
А Трамп говорить правду чи в нього в голові передвиборчий хаос? Він подає багато різних сигналів щодо того, як він бачить розмову з Путіним.
Не думаю, що його позиція за замовчуванням полягає в тому, щоб говорити правду. Трамп завжди маніпулює і говорить те, що спадає йому на думку, і що, на його думку, допоможе йому в цей момент. Він вважає себе великим політиком і думає, що може якось переконати або змусити Україну і Росію припинити війну. Однак навряд чи він має чітке уявлення про те, як цього досягти.
Під час нещодавніх дебатів з Камалою Гарріс його запитали, чи має він економічний план для країни, на що він відповів, що у нього є концепція такого плану. Тобто незважаючи на нападки на Камалу Гарріс за відсутність власної економічної політики, він, по суті, визнав, що у нього немає конкретного плану, самі лише концепції.
Те ж саме стосується і його підходу до вторгнення Росії в Україну. Він має концепцію плану і вважає себе досвідченим переговірником, здатним знайти спосіб завершити війну, проте, здається, він сам не зовсім розуміє, чого насправді прагне. Слово 'хаос' ви тут вжили дуже доречно.
Читати повністю
