Щоправда, в різних осіб ці минулі різні, але саме прагнення міряти майбутнє минулим одне на всіх. Почув від дуже шанованого британського науковця, що для нього бажане майбутнє — це повернення до status quo ante 2014 ("стану, який був до 2014 року"). Певен, що в західному політикумі це взагалі мейнстримна думка. "Все ж було добре, і тут раптом якийсь прикрий збій (матриці?); треба його якнайшвидше пофіксити, і все знову буде як раніше". Не буде. Парадокс в тому, що Путін і його оточення думають практично так само — з тією лише відмінністю, що їхнім орієнтиром є status quo ante 1990, а ще краще ante 1985, а ще краще ante 1980, а прикрий збій матриці стався не 2022, а 1991 року. Читайте також: П'ять проблемних питань українських підходів до історії України та історії памʼяті Насправді ця ідентична ментальна помилка свідчить лише про те, що обидві сторони бояться зазирати в реальне майбутнє і щосили тягнуть історію в минуле — кожна у своє. Я не знаю, яким буде майбутнє. Цього ніхто не знає. Але одне я знаю напевно: воно буде принципово відмінним від будь-якого status quo ante. І краще тримати свій розум відкритим для цього, бо тим, хто прагне повернення в минуле, можна гарантувати лише одне: "Так, як ви хочете і прагнете, все одно не буде, а отже, результат ваших прагнень в будь-якому разі буде не таким, якого ви очікуєте". Тож краще було б не дурити ні себе, ні інших. Джерело Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю