Для цієї категорії важливі тільки два моменти. Перше: війна – завжди час можливостей, особливо для загрібання двома руками всього, до чого дотягнешся, і що легко буде списати чи втопити в купі паперів. Це реалії, тут нічого не вдієш. Так було 100 років тому, 1000, 5000... Це все зафіксовано документально й іноді навіть художньо: у фресках і барельєфах прадавніх цивілізацій. І друге: логічно, що під час війни, коли в держави як такої в цілому неясні перспективи, корупціонери розглядають свої дії як цілком раціональні та правильні. І навіть схвальні. Краще вже ти встигнеш в останній момент хапонути все, до чого дотягнешся, — ніж це дістанеться ворогу або розсіється дрібним піском в часи повоєнної розрухи й анархії. Читайте також: Лояльність до Зеленського — гарантія безкарності Так, я цілком допускаю, що отак безсоромно гребти перестануть не тому, що аж такою успішною стане раптом боротьба з корупцією, — або просто не буде вже звідки красти. Можливостей не лишиться – бо не лишиться держави й державного бюджету. До речі, отака безоглядна ненаситність щодо корупції власне і вказує на непевність нашого політичного класу в реальності переможної перспективи. Однак якщо все ж перемога буде – то захапані на хабарях, відкатах, підтасованих тендерах гроші, точно не будуть зайвими. Особливо зважаючи на вічні властивості нашої судової системи. Тому всі від першого конверту дотримуються непорушного правила: красти завжди треба стільки, щоб було чим поділитись і зі слідством, і з суддями, і з виконавчими органами, і кому повище занести, якщо виникне потреба... Читайте також: Великий розпил. Коли друзі президента перестануть годуватися з каналу "Freedom"? З усім цим лишається хіба одна надія: глобальна фінансова система має достатньо міцні традиції прозорості функціонування і достатньо потужні інструменти забезпечення прозорості та контролю, щоб після перемоги західні спонсори просто не дали змоги хоча б особливо нахабним українським корупціонерам вільно витрачати награбоване. Як мінімум, витрачати в цивілізованих країнах. Хіба на це й уповаємо... Джерело Про автора. Олексій Голобуцький, політолог Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю