Передбачуваний результат для країни на десятому році війни, на яку напала більша та потужніша країна-сусідка. Але чи маємо ми з цим змиритися? Ні. Людина, якість та тривалість життя українців мають бути центром та сенсом державної політики. Зокрема, й економічної. Особливо під час війни. Зараз наші реформи, здається, проводяться заради абстрактних показників: маячків МВФ, виконання KPI та OKR. Заради абстрактної боротьби із корупцією, заради абстрактного наповнення бюджету, абстрактної дерегуляції, відновлення, залучення інвестицій etc. Читайте також: Потрібна державна політика вирішення демографічної кризи, Міністерство повернення українців - лише один з інструментів Десь у закликах до змін людина губиться. Заклик до підвищення податків багато хто сприймає як заклик до наповнення годівниці, якою користуються обрані. Заклик до боротьби із корупцією — як звуження можливостей для тих, в кого немає великих статків та високих посад. Заклик до залучення інвестицій — як зростання конкуренції та знищення малого бізнесу. Навіть абстрактне зростання ВВП для когось не про збільшення статків, а про зростання цін та нерівність. Кажуть, ВВП на хліб не намажеш. Людський капітал — ключовий чинник економічного розвитку. Повертаймо людину в центр економічної дискусії та питаймо в наших депутатів, міністрів та експертів: а як зросте добробут українських родин після цього рішення? Скільки робочих місць буде створено? Як скоротиться економічна нерівність? Як це ваше рішення вплине на смертність та народжуваність? Джерело Про автора. Андрій Яніцький, журналіст Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю