Зараз на столі лежить питання дозволу нашим військовим використовувати американську, британську зброю, загалом зброю Євроатлантичної спільноти для ударів по військових об'єктах на території РФ. Крім того, є ще одна ключова історія – отримати достатню кількість далекобійної зброї. Хотів вас розпитати, які були перепони для того, щоб Україна отримала цей дозвіл? І наскільки це може вплинути загалом на хід ведення цієї війни?
Cподіваюся, що Сполучені Штати і британський уряд знімуть обмеження на використання Україною далекобійної зброї для самозахисту.
На мою думку, Україна повинна дотримуватися законів ведення війни, не маючи жодних інших обмежень. На Україну напали без жодної вагомої причини, і я вірю, що адміністрація Байдена обмірковує свої наступні кроки. Дуже надіюсь, що уже незабаром буде прийнято рішення зняти ці обмеження.
Я розумію, що дехто стурбований російською ескалацією. Так, Росія має ядерну зброю. Але і ми її маємо. Ми повинні дозволити Україні захищати себе відповідно до законів ведення війни, але жодні інші обмеження не є доцільними.
Свого часу, 100 років тому, польський прем'єр-міністр Падеревський, звертаючись до своїх британських колег з проханнями про зброю та амуніцію, казав, що поляки платять кров'ю за те, щоб втримати Версальський порядок. Так само і зараз Україна платить своєю кров'ю, щоб втримати світовий порядок. Ми потребуємо тіснішої співпраці, чіткішої та спільної стратегії, аби Україна якнайшвидше могла перемогти. Яке ваше бачення до того, що називається планом української перемоги?
Ви маєте рацію, що Україна бореться за принципи того, що ми звикли називати Вільним Світом. Йдеться про принципи, згідно з якими одні країни не повинні зазіхати на інші з метою завоювання, і що не повинно бути імперій, а лише національні держави, які живуть у мирі одна з одною і поважають правила міжнародного порядку. Безумовно, Україна бореться саме за це, і її підтримують Сполучені Штати, Великобританія і ті країни, які ми звикли колективно називати «вільним світом».
Росія, з іншого боку, бореться за імперію – путінську імперію жадібності та марнославства, російську імперію гноблення інших народів. Це не шлях до стабільності, це шлях до вічного конфлікту.
Україна слушно стверджує, що її боротьба – це також і наша боротьба. А перемога України буде перемогою усього вільного світу.
Щодо санкційної політики та її плодів, то американські та європейські санкції діють доволі повільно. Однак чим частіше ми чуємо від представників Кремля, що треба скасовувати санкції, тим більше стає зрозумілим, в якій ситуації перебуває російська економіка. Наразі вона стоїть. Але КНР та Індія підставили росіянам своє плече, тобто є сигнали, що ті чи інші держави хочуть з Росією грати у ту гру, тобто демпінгуємо і купуємо дешевші ресурси. А це відтерміновує ефект шокової економіки. Зазначу, що так звані вторинні санкції починають діяти надзвичайно потужно. Які є перспективи, що росіяни будуть платити ще більше? Яка, можливо, зараз буде застосовуватися модель щодо Росії, Китаю і тих, країн, які хочуть фінансувати армію агресора?
Санкції, які США, Європа та країни G7 наклали на Росію, завдали удару по російській економіці. Вони спричинили тиск на російську військову машину, але цей удар виявився недостатньо болючим.
Запровадження санкцій нагадує гру: ви їх запроваджуєте, а об'єкт санкцій намагається їх уникнути, ви намагаєтеся боротися зі способами ухилення, а об'єкт знаходить нові способи їх уникнення. Ось що це відбувається саме зараз.
У червні та серпні адміністрація Байдена запровадила нові санкції, спрямовані проти тих, хто їх обходив раніше. Це хороші кроки, але їх недостатньо. Є способи, за допомогою яких Сполучені Штати і Європа можуть посилити тиск на Росію.
Наприклад, США і Європа повинні якнайшвидше прийняти рішення про використання заморожених російських суверенних активів на користь України. Я вважав би за краще взяти всі ці активи, адже йдеться про 280 чи 300 мільярдів доларів, і використати їх для допомоги Україні.
Альтернатива, на яку погодилася «Велика сімка», полягає в тому, щоб передати Україні принаймні відсотки, зароблені на цих іммобілізованих активах, а це близько 50 мільярдів доларів. Звичайно, це непогана сума, але окрім них я продовжував би наполягати на використанні всієї суми заморожених російських активів для потреб України. Ось що можуть зробити США і Європа.
Друге, що ми можемо зробити, це посилити тиск на продаж російської нафти. Цінові обмеження, за якими Росія може продавати свою нафту, дуже дорого їй коштують, але вона знаходить способи обходити цю санкцію.
Ми маємо зосередити зусилля на тому, щоб обмежити фінансові можливості Росії через нафтогазовий сектор та інші джерела прибутку. Важливо знайти ефективні способи скоротити їхні доходи, зокрема шляхом накладання додаткових санкцій та створення перешкод для продажу нафти.
Що стосується третіх країн, таких як Китай, які є постачальниками військової продукції та технологій подвійного призначення для Росії, ми повинні збільшити тиск через посилення вторинних санкцій. Це стосуватиметься не лише китайських компаній, але й банків, які співпрацюють з Росією. Важливо зробити так, щоб допомога Росії стала ризикованішою і економічно невигідною для цих країн.
Санкції, як ви зазначили, не призведуть до негайного краху економіки, але вони можуть створити довготривалий тиск, який послабить здатність Путіна підтримувати цю незаконну та аморальну війну.
Хотів би у вас запитати про стратегію стримування Ірану. Вже є майже підтверджена інформація про передачу Росії іранських балістичних ракет. Це помилкове рішення Ірану, однак він має за нього заплатити. Водночас нас дуже непокоїть, що режим аятол та режим Кремля починають зближуватися у військовій компоненті.
Ви цілком праві, що Росія та Іран зараз діють як союзники. Сформувалась своєрідна вісь авторитаристів. Китай, Росія та Іран співпрацюють з іншими країнами, які ненавидять концепцію Вільного Світу і вважають, що Росію слід підтримати в намаганнях відновити свою імперію, тому що ці країни вірять в імперії та сфери домінування.
Іран хоче бути великою державою на Близькому Сході, Росія хоче домінувати на пострадянському просторі та колишніх територіях Центральної та Східної Європи, а Китай хоче знову поглинути Тайвань.
Натомість країни, які цінують свободу, такі як Україна, Польща, Європейський Союз, Великобританія, США та інші вільні країни, вірять у порядок, заснований на принципах миру, співпраці та суверенітету. Це не наївність, як здається на перший погляд, а основа стратегій, які розвивалися протягом другої половини 20-го століття та продовжують бути актуальними й у наші дні.
Ми поділяємо ці цінності разом з Україною, адже розуміємо, що захист свободи та демократії є ключовим не тільки для України, але й для наших власних національних інтересів. Це те, у що вірять Польща, США, Україна та багато інших країн, тому що ми не знаємо альтернативи.
Таке бачення вільного світового порядку протиставляється імперському. Це краща та ефективніша система. Однак саме цей порядок ненавидить Путін, і саме його намагаються зруйнувати його союзники, такі як Іран.
Легко сказати та не легко зробити. Говорити про вільний світовий порядок простіше, ніж протистояти диктаторам і агресорам, які прагнуть його зруйнувати. Однак ми повинні серйозно ставитися до викликів нашого часу, адже багато залежить від результату російсько-української війни.
Як американець, можу сказати, що проблем у світі стане менше, якщо Україна переможе. Допомога Україні — це не благодійність, вона в наших інтересах, бо наші цінності та інтереси нерозривно пов'язані.
Проаналізуйте різні підходи щодо перспективи примушування сісти за стіл перемовин кремлівців.
На Заході тривають дебати щодо підтримки України. Дехто стверджує, що перемога у війні неможлива, що Росія зрештою досягне своїх цілей, і тому слід наполягати на якнайшвидшому мирі на російських умовах, аби зупинити бойові дії.
Колишній президент Дональд Трамп під час дебатів із Камалою Гарріс заявив, що його метою є не перемога України, а лише припинення бойових дій — ймовірно, на умовах Путіна. На Заході є багато тих, хто поділяє таку позицію. Проте лідери провідних європейських країн, а також адміністрація Байдена продовжують рішуче підтримувати Україну.
Зараз українці іноді висловлюють занепокоєння через затримки в американських рішеннях щодо систем озброєнь і повільні поставки. Я розумію ці скарги і погоджуюсь з ними. Однак адміністрація Байдена вже зробила багато для України, як і, до прикладу, Німеччина. Хоч іноді позиція Німеччини здається мені незрозумілою, вона також вклала значні зусилля в підтримку України. Польща також зробила для України дуже багато. Українці не самотні у своїй боротьбі.
Дискусії на Заході зрозумілі, але вони повинні закінчитися рішенням про продовження підтримки України. Під час передвиборчих дебатів Камала Гарріс рішуче і неодноразово підтримала цю ідею. Вона розкритикувала Дональда Трампа, стверджуючи, що він буде готовий прийняти лестощі від диктатора Владіміра Путіна, що завдасть шкоди Україні і поставить під загрозу Польщу та всю Європу. Вона орудувала мовою американських президентів, таких як Гаррі Трумен і Рональд Рейган, які відстоювали свободу та протистояли агресивним диктаторам. Багато українців сказали б, що це гарні слова, але американці повинні діяти швидше та рішучіше в підтримці України. І я з цим погоджуюсь.
Як я вже зазначав, сподіваюся, що Сполучені Штати і Великобританія знімуть обмеження щодо використання Україною далекобійної зброї на території Росії. Україна має право захищати себе, і Росія не може очікувати, що її територія залишиться в безпеці, тоді коли вона атакує всю Україну, вбиваючи мирних жителів та тероризуючи українське суспільство бомбами, ракетами та нападами на енергетичну інфраструктуру, погіршуючи життя українського народу.
Росія не має права на якийсь привілейований статус. Маю надію, що уже найближчим часом Сполучені Штати знімуть ці обмеження.
Мені було приємно чути, як Камала Гарріс виступила на захист свободи України. Це свідчить про те, що не лише Джо Байден підтримує Україну, але й молоде покоління американських лідерів також розуміє, що боротьба України є нашою спільною справою.
З'явилася інформація, що ще цього року може відбутися другий форум, який присвячений Формулі миру. Було припущення, що там можуть бути представники від держави-агресорки. Які, на вашу думку, перспективи другого Саміту миру?
Як на мене, українська дипломатія під час останнього саміту миру в Швейцарії була на висоті. Україна обрала мудрий підхід, намагаючись досягти якомога ширшого консенсусу з питань, які б об'єднали якнайбільшу кількість країн, особливо на так званому Глобальному Півдні. І на мою думку, українці досить добре впоралися з цим завданням. Їм вдалося досягти прогресу в здобутті чи збереженні підтримки рішень саміту миру в Швейцарії. Або ж, принаймні, ви отримали певну підтримку з боку таких країн, як Індія та Бразилія, які не підписали заяву, але були присутні на саміті
Тож я думаю, що цілком можливо, що Україна досягне ще більшого прогресу на наступному саміті миру. Прогрес можна визначити як об'єднання значної кількості країн для підтримки максимально можливої кількості узгоджених українських позицій. Не знаю, як виглядатиме угода про припинення війни. Не мені про це говорити, так як я американець. Якими будуть умови – вирішувати українцям. Я не знаю, як закінчиться ця війна, але вона точно не закінчиться тим, що над Києвом замайорить російський прапор. Цей момент Путін уже упустив.
Ми, колективний Захід, маємо готуватися до посилення безпеки України, щоб після завершення цієї фази війни Росія не мала спокуси знову розпочати агресію. Україна не повинна залишатися в сірій зоні — зоні небезпеки по той бік лінії фронту, поза межами НАТО та Європейського Союзу. Сірі зони — це зелене світло для подальшої агресії Путіна.
Зараз, щоб приєднатися до Європейського Союзу, Україна повинна відповідати вимогам ЄС. Для вступу до НАТО потрібна домовленість щодо того, як Альянс може допомогти Україні захищати себе. Ми на Заході повинні усвідомити, що стабільність у Європі залежить від того, чи стане Україна частиною нашої спільноти. Якщо цього не відбудеться, Росія обере зручний момент для свого наступного удару.
Саме тому в 90-х роках НАТО вирішило прийняти нових членів з-поміж колишніх країн-сателітів Варшавського договору, які відновили свою незалежність. Це рішення ухвалили, тому що було розуміння, що сіра зона — це не зона стабільності, а вічна спокуса для російської агресії. Звичайно, це вимагатиме зусиль від самих українців. Автоматичного права на членство в ЄС не існує — Україна повинна відповідати його вимогам. Але я вірю, що після війни український народ наполягатиме на трансформаціях, які будуть гідними їхніх величезних жертв. Вони захочуть побудувати європейську Україну, і я впевнений, що українці зможуть цього досягти.
Ми повинні допомогти Україні досягти цієї мети. Її майбутнє має бути пов'язане з НАТО та Європейським Союзом. А що стосується майбутнього Росії, то воно повинно залежати від вибору російського народу.
Читати повністю
