Чи має сенс ця любов, ламка, короткозора, нелінійна, змішана з розпачем, суєтою, проблемами на роботі, поганим настроєм і високим атмосферним тиском? Зло ллється на нас океаном, хвиля за хвилею, і кожна хвиля вища за попередню, а ми перед ним стоїмо, маленькі, в майках і босоніжках, зі своїм букетиком любові. Чи має це сенс? Читайте також: Невагомість, яка важить більше, ніж камінь Але варто спитати по-іншому. Якщо не вона, то що тоді має сенс? Якщо не ці ламкі, тоненькі, але живі, стеблини звʼязку між нами — що тоді має сенс? І хіба не варто сказати: найперше, що ми можемо робити у відповідь — це ще більше любити? Любити, поки не пізно. Бо так швидко стає пізно. Так швидко стає назавжди пізно. Джерело Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю