Почну з тези, яка доволі самозрозуміла в Україні, хоч, на жаль, менше присутня в дискусіях в інших європейських країнах: патріотизм майбутнього в Європі виплавляється на фронтах російсько-української війни. Ця констатація має лицьову та зворотну сторони, тобто позитивне і негативне наповнення. Позитивне, бо українські солдати, волонтери, рятувальники, медики й по суті всі українці – це патріоти Європи. На однаковому рівні з тим, що вони патріоти своєї держави та нації. Бо Україна – це Європа. Ми з гордістю наголошуємо, що Герої Небесної Сотні – це перші європейці, які в гарячу зиму 2014 року віддали своє життя за прапор України та прапор Європейського Союзу. Так само як сьогодні наші воїни проливають кров за Україну та об’єднану Європу. Це не порожні слова, бо ми прекрасно усвідомлюємо, що без членства нашої держави в ЄС і НАТО українці ніколи не почуватимуться в безпеці. Росія все зазіхатиме на нашу свободу і нашу землю, намагаючись нас захопити та знищити. Це аксіома, незалежно від того, чи Росія була білою, червоною, путінською, чи теж в майбутньому буде якоюсь іншою. "Україна – не Росія" – так свою книжку назвав один з українських президентів, намагаючись знайти дорогу до розуму росіян та їх керівництва. Дороги не знайшов, бо від 400 років з Росії до нас приходить війна тоді, коли ми заявляємо право на власну ідентичність та незалежність, а також на праві приналежності до Європи. Зворотна, негативна сторона тези про патріотизм майбутнього, який зароджується в Україні – це неприхована мета путінської Росії – знищити саму Європу. Як антитезу того, що російські імперіалісти вважають за фундамент "російськості", тобто її духу, призначення і глобальної – як вони вважають – місії "святої Русі". Увесь цей коктейль слов’янофільства, русофільства і російського більшовизму Путін подав своєму народові як основу побудови нової імперії. А після двох з половиною років широкомасштабної війни проти України видно, що "русскій мір" дуже впевнено тримається в головах росіян. І немає іншого способу змінити це, як перемога наших Збройних сил на полі бою. Читайте також: Країни НАТО мають збивати російські ракети над Україною Путін стверджує, що він мусив напасти на Україну, бо Україна, це "анти-Росія", хоч насправді він стверджує, що Росія – це заперечення України та Європи. Отже, "або вони нас, або ми їх", третього не дано. Увесь зоопарк ретроградних ідей Путін виставив для об’єднання своїх агентів, прихильників і тих, кому загалом не подобається сучасний демократичний Захід. Доволі успішно, коли дивитися на результати виборів в різних європейських країнах, зокрема, у двох східних ландах Німеччини. Putinverstehers тримаються міцно, попри те, що Росія – це протилежність консервативних цінностей. Свободу замінило поневолення, гідність – приниження, справедливість – олігархічна система, яка трансформується в спадкову псевдоаристократію. Служіння Хористові найбільшою церквою замінено служінню державі та її диктатору, а також проголошенню "священною" геноцидної війни проти сусідньої держави. Пропагування "традиційних цінностей" означає 1 мільйон абортів кожного року і радикальне падіння й без того вкрай низьких показників відвідування православних храмів. Коли хочеш пізнати цінність Європи, тоді глянь у задзеркалля, яким стала путінська Росія – ось ціннісна основа формули української стійкості в спротиві російській агресії. Чи така декларація означає відсутність розуміння проблем, з якими стикаються народи країн-членів ЄС? Звичайно, не означає, бо ми багато чого розуміємо, а мільйони наших земляків уже акліматизувалися у Європі. В нас просто інший досвід – до європейської сім’ї ми повертаємося зі світу, до якого прагнуть ті, хто заперечує цінність об’єднаної Європи. І ми твердо засвідчуємо, що цей світ страшний. Інше кардинальне запитання: чи існує українська модель патріотизму, яка може служити моделлю для всієї Європи, особливо в контексті поглиблення інтеграційних процесів в ЄС? Відповідь почну з констатації, що ситуація між життям і смертю, в якій опинилися українці, випробовує на міцність фундаментальні цінності нашого життя. В тому числі патріотизм, готовність жертвувати всім, що найдорожче, заради сім’ї, співвітчизників і last but non least Батьківщини. Коли стаєш віч-на-віч з ворогом, тоді все зайве відходить на задній план. Читайте також: Могила Гете і примари "руского міра" Український патріот – це той, хто розуміє, що Україна та Європа загалом – це простір свободи, отже можливість розвитку власної особистості та спільноти, до якої маємо приналежність. Разом з тим, свобода – це відповідальність, а не вседозволеність. Моя свобода закінчується там, де починається ваша і навпаки. Український патріот – це демократ, прихильник верховенства права і прав людини. Український патріот не вимірює патріотизму інших кольором шкіри, мовою спілкування, етнічним походженням, релігією та політичними поглядами. Наш президент єврей за походженням, міністр оборони – кримський татарин, а головнокомандувач – генерал з російським корінням. Чи вони менші патріоти від "стопроцентних українців"? Запитання риторичне. Так само зрозумілим є те, що чим хтось більше любить свій регіон, свою "малу батьківщину", з тим більшою відданістю боротиметься за свободу Батьківщини "великої". Україна така цікава і сильна, бо вона різна. Серед наших воїнів є члени спільноти ЛГБТ, екологічні активісти, фанати IT та штучного інтелекту. У нас розвинуті православне, греко-католицьке, римо-католицьке і протестантське капеланство. За перемогу і мир в Україні дружньо моляться рабини й мулли. Звичайно, ми не ідеальні та не ідеальні відносини в нашому суспільстві. Але такими, якими ми є, ми встояли перед російською навалою і ми неодмінно переможемо. Джерело Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Читати повністю