З одного боку, ця відставка відбулася відразу після того, як ми дізналися про трагедію із літаком F-16 і загибеллю льотчика, який пілотував цю важливу для оборони України машину. І, звичайно ж, зараз, принаймні західні медіа, пов'язують це рішення українського президента саме з цією аварією. З іншого боку, багато хто, звичайно ж, звертає увагу на полеміку тепер вже колишнього командувача із народною депутаткою України Мар’яною Безуглою, вважаючи, що реальною причиною для відставки міг бути саме цей конфлікт. І жорстка реакція тепер вже колишнього очільника Повітряних сил Збройних Сил України на висловлювання народної депутатки. Але, як на мене, головним питанням будь-яких відставок у командуванні Збройних Сил України, є певна непрозорість того процесу, який ми спостерігаємо з часу, коли було ще усунуто з посади командувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного. Президент України, який є Верховним головнокомандувачем Збройними Силами України, і відповідає таким чином за стратегічні питання пов'язані з обороною країни від російської агресії, тоді чітко не пояснив суспільству, якими мотивами керувався, коли ухвалював рішення про відставку тепер вже колишнього очільника Збройних Сил України, що керував армією у найтяжчий період в історії української державності за всі ці десятиріччя. І звичайно ж, виникло багато питань, чи не є відставка Валерія Залужного, насамперед політичною відставкою, пов'язаною з тим, що президент України почав поступатися популярністю і довірою очільнику Збройних Сил. Сам Володимир Зеленський, звичайно ж, не пояснював своє рішення такими мотивами, ба більше, він нагородив генерала відразу після його відставки, ми бачили обійми Зеленського і Залужного, а невдовзі, тепер вже колишній головнокомандувач ЗСУ був призначений послом України у Великій Британії. Хоча очевидно, що професійного військового в час, коли країна бореться за саме своє існування, потрібно використовувати не стільки у дипломатії, скільки у реальних військових справах. Хоча б у якості радника свого наступника, який тільки входив тоді у курс непростих справ, пов'язаних з обороною України від агресії, що продовжується. Таким чином, якби президент України чітко пояснив реальні причини того, чому він ухвалив рішення про відставку головнокомандувача ЗСУ, у суспільства, хоча була можливість або погоджуватися, або не погоджуватися із тими міркуваннями, якими керувався верховний головнокомандувач, коли ухвалював рішення принципове для подальшого виживання української державності в умовах війни, яка може продовжуватися ще довгі й непрості роки. Та ж сама ситуація виникає і коли ми говоримо про відставку командувача Повітряних сил. Якщо мова йде про катастрофу літака F-16, то, звичайно, це також мало бути озвучено. Але озвучено не за кілька днів після того, як Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив цю трагедію, а принаймні тоді, коли б відбулося кваліфіковане розслідування всіх тих причин, які призвели до цієї аварії та причетності до цих причин командування Повітряних сил Збройних Сил України. Нам весь час здається, що суспільство має бути фактично усунуте від таких важливих справ, але насправді це не те. Сама ідея цивільного контролю над збройними силами будь-якої держави нікуди не зникає і в часи військових випробувань, тим більше коли мова йде саме про найбільш резонансні події. Звісно, певні питання можуть розглядатись у закритому режимі, однак в умовах парламентсько-президентської республіки, а я нагадаю, що це парламентсько-президентська республіка, функції президента якої достатньо обмежені Конституцією. Принаймні депутати Верховної Ради мали б бути ознайомлені із висновками компетентних комісій, яких ми так і не бачимо у публічному тлі. І самі вирішити, чи має очільник держави рацію, коли він усуває ту чи іншу людину з відповідальної посади, чи керується якимись ненадійними мотиваціями в ухваленні своїх рішень. Читайте також: Врятували Україну від блекауту, розбили штаб Чорноморського флоту, ліквідували цінні борти та пункти управління ворога: Олещук підсумував три роки командування Повітряними силами І це допомогло б президенту України та його оточенню виправляти абсолютно неуникненні помилки, які завжди виникають в час, коли країна постійно існує і, підкреслюю, ще існуватиме в кризовій ситуації. Однак цього всього не відбувається, і в мене є прекрасний приклад того ж самого Ізраїлю, який в такій кризовій ситуації існує довгі десятиріччя, і, можливо, і Україні доведеться виживати в довгі десятиріччя невблаганних криз. Але Ізраїль створює комісії, які займаються і діями військового командування під час найбільш важливих кризових подій, і діями політичного керівництва країни. І саме висновки цих комісій можуть призводити і до відставок керівників армії і спеціальних служб, і, звичайно, до закінчення політичних кар'єр тих, кого ще до засідання цих комісій вважали героями. А бувають ситуації, коли політики, які не є предметом розгляду цих комісій, самі йдуть у відставку, щоб взяти на себе відповідальність за дії власних військових. Так, скажімо, зробила легендарна прем'єрка Ізраїлю Голда Меїр після знаменитої війни судного дня. І я вважаю, що саме це в принципі і відрізняє державного діяча від кон'юнктурника. Готовність взяти на себе відповідальність за ті чи інші помилки власної кадрової політики і заявити про свою відставку, щоб дати можливість керувати людям, які будуть цією кадровою політикою займатися на набагато більш професійному і серйозному рівні. Звичайно, найголовніші кадрові питання будуть розглядатися вже після закінчення війни. Однак, якщо війна затягнеться, а це може бути так, і війна може продовжуватися довгі роки, то так чи інакше, кадрові зміни в Україні також є неуникненними. І це мають бути зміни не тільки у військовому, але і у політичному керівництві країни. Однак, знову-таки, для того, щоб ці зміни відбувалися в умовах, коли електорального рішення немає, ми маємо так чи інакше жити у суспільстві прозорому з погляду усвідомлення кризових викликів в будь-який момент. Тільки така ситуація дозволить суспільству зробити правильні висновки щодо доречності тих чи інших кадрових рішень президента України, коли мова йде про легендарні постаті і про людей, які очолюють Збройні Сили в часи виживання і боротьби України за своє майбутнє. Джерело Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю