Попри усі вавилонські нагромадження пустої балаканини, теперішній український політикум має простий (а хтось скаже "примітивний") двоколірний фундамент. Справжню, далекосяжну українську політику формують дві стрижневі "неоголошені партії" - непублічні, але дуже й дуже впливові, прибічники стратегічного зближення з Китаєм і ті – не менш впливові — котрі бачать Україну твердим союзником американських "яструбів", що повільно, але навдивовижу впевнено і послідовно ведуть Дядька Сема на ринг жорсткого глобального протистояння з Жовтим Драконом. На синьо-червоний ринг Четвертої світової. Читайте також: Як мольфари укладали політичну мапу повоєнної України Все в нас спростилося до двох векторів сили. Всі проєкти "третіх шляхів" і "золотих мостів" зазнали краху. Традиційний порядок денний протистояння наших "лівих" і "правих" також відійшов на другий (й, навіть, на третій) план, тому що обидва вектори сили сформовані суто у правій парадигмі, у парадигмі військово-промислової, банківської та чиновницько-суддівської каст. Вибір простий: або ми, заради збереження життя людей і влади тих 30 тисяч сімей, які правлять Україною на різних рівнях влади, починаємо обережно вальсувати з монстрами, або ж, заради виживання і входження до влади ще 10 тисяч сімей, припиняємо пошук правого гуано на правій сметані й вбудовуємося у світ Гіпермодерну (до речі, також правий). При тому обидва ці варіанти не гарантують красивого і швидкого закінчення війни. Вони взагалі нічого не гарантують. Тому що війна в нас окремо, а політика окремо. Політика безсила (а, часто-густо, й шкідлива) там, де фактично оголошено священну війну. І це також треба визнати, а не ховати голову в купках експертної маячні. Джерело Про автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософ Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю