Однак такі сценарії від початку виходили з хибного припущення. З віри мирного часу про те, що мир кращий за війну, і якісь надбання краще за постійні втрати. Але це просто не так для Москви. Такі міркування не беруть до уваги природи війни між Росією та Україною. Це війна не за території чи навіть символи. Це війна за існування. Або України, або імперської Росії. І російська держава, а також те, що вона зробила зі своїм суспільством, налаштовані на здобуття України за будь-яку ціну. Уже не Кремль веде війну, а війна веде Кремлем. Читайте також: Москва використовує ракетний козир у політиці Це має і раціональні пояснення. Сценарій "призупинення війни", "мир в обмін на території" тощо означатиме: а) поновлення війни, як тільки Росія перепочине (див. перша і друга Чеченські); б) небажання Росії дотримуватись будь-яких угод, бо і мета не досягнута, і санкції примушують втрачати ресурси, тоді як Україна їх втрачати припинить. Тому "мир через перемир'я" може не прийняти, власне, Росія. Відтак нас чекає довга і кривава війна до перемоги. Як би хтось не бажав іншого. Читайте також: Не треба бикувати... А це означає необхідність кардинально перебудувати те, як держава функціонує зараз: залучення всього корисного і всіх корисних для підтримки війська, розширення допомоги Україні та санкцій проти Росії; справедливість — прозорість використання ресурсів при спрощенні управлінських процедур; безумовний пріоритет витрат на оборону; відповідальність центральної влади за посилення оборони, громад — за життя на місцях. Джерело Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю