Ще місяць тому польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що його уряд готовий продовжити ембарго в односторонньому порядку. Тобто в ситуації, коли Україна і Європейська комісія дійдуть згоди не продовжувати ембарго, Польща не допускатиме українське зерно на свій ринок.  Хоча ці обмеження порушили Угоду про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також торішнє рішення самого Європейського Союзу про скасування мита на експорт всієї української продукції до ЄС. Це скасування три місяці тому продовжили ще на один рік.  Обмін заявами (урядовцями й співробітниками канцелярій президентів обох держав) і жестами (взаємне викликання послів до міністерств закордонних справ) завершився формуванням польським МЗС 7 пунктів щодо відносин з Україною (їх названо "фактами"). Документ написаний жорсткою мовою, у формі ультиматуму з прямою погрозою заблокувати інтеграцію України з ЄС.  Політика гієн і шакалів В Україні така позиція стратегічного партнера викликала несприйняття і здивування, бо після 24 лютого 2022 року Польща стала зразком дружньої держави й братнього народу. Але ми розуміємо, що написаного пером не витягнеш волом.  Варшава виставила свої умови розвитку двосторонніх відносин і буде вимагати їхнього виконання. Незалежно від того, хто переможе на парламентських виборах 15 жовтня, бо щодо основних пунктів з ультиматуму МЗС панує консенсус між головними політичними силами. Засвідчила це підтримка опозицією "зернового" ембарго та одноголосне схвалення заяви Сейму у 80-у річницю Волинської трагедії.       У Польщі з критикою ультиматуму найжорсткіше виступив Яцек Чапутович, колишній міністр закордонних справ в уряді "Права і Справедливості" (2018-2020). Він прирівняв польську політику до поведінки "гієн і шакалів".  Чапутовича розкритикував теперішній очільник польської дипломатії Збіґнєв Рау, а також колишній керівник МЗС Вітольд Ващиковський – відомий політик "ПіС" і депутат Європейського парламенту від цієї партії.  Три пункти Ващиковського Свої погляди на польсько-українські відносини та політику Києва Ващиковський виклав у свіжому інтерв’ю. Він зазначив, що Україна має "три проблеми" у відносинах з Польщею.  Перша проблема — це нерозуміння нашою державою принципів функціонування ЄС. "Вони [тобто українці] – підкреслив політик — не вміють правильно прочитувати ігри між різними європейськими інституціями — багатьох площин змагання ідеологій".  Друга проблема полягає в тому, що Україна зробила ставку на Німеччину в європейській безпековій архітектурі. "Вони вважають, що Берлін — за підтримки американської демократичної адміністрації — гратиме вирішальну роль при формуванні ситуації в ЄС і безпекової політики, оминаючи при тому Варшаву".   Третьою, ключовою на думку Ващиковського проблемою є те, що останніми заявами "Україна явно грає на зміну влади в Польщі", бо повернення до влади "Громадянської платформи" має призвести до "безкорисливої політики" щодо України. Політики, яка буде також "податливою" щодо Німеччини.    Йдемо до такого ЄС, яким він є Не моїм завданням, як політика з української опозиції, є виконання ролі адвоката чинної влади. Однак відповідаю на тези відомого польського політика, бо з Вітольдом Ващиковським ми давно знайомі, отже, варто продовжувати наші розмови. Крім цього, він впливовий представник правлячої партії, його голос важливий для влади й частини польського суспільства, яка її підтримує.  Українських політиків можна визначити різними негативними характеристиками, але про більшість із нас точно не скажеш, що ми наївні. І що не розуміємо ідеологічних розкладів у ЄС.  Все розуміємо. Так само як розуміємо, що Росія десятиліттями грає на розвал Європейського Союзу, використовуючи з цією метою різні страшилки, типу "гей-Європа", "знищення традиційних цінностей", "поглинання держав і націй Брюсельською бюрократією".  У нас немає вибору: або приєднаємося до ЄС і НАТО, або загинемо у війні з антиєвропейською, антизахідною та імперською Росією. Це формула українського безальтернативного вибору.  Україна зробила ставку (якщо використовувати термін Ващиковського) на об’єднану і міцну, попри всі внутрішні розбіжності, світову демократичну спільноту. І тому наш екзистенційний інтерес — це сприйняття і підтримка ЄС і НАТО такими, як вони є.  Любимо маму, тата і вуйка також  Українська політика не стоїть перед вибором, кого більше любити: польського тата чи німецьку маму? А може, ще й демократичного "дядька Сема"? Любимо всіх, хоч впродовж 10 років війни з Росією ми переконалися, що почуття "мам, тат і дядьків" не безкорисливі. Бо у всіх них є свої власні інтереси.  Президент Анджей Дуда користується заслуженою повагою і симпатією переважної більшості українців, про що свідчать опитування громадської думки. Так само, як і вся польська держава і поляки як нація. Протягом минулого року наша дипломатія жорстко розмовляла з Німеччиною, використовуючи не вельми дипломатичні способи комунікації. Виходу не було, бо німецька влада гальмувала військову допомогу. Але маємо визнати, що це змінилося, хоч не все нас задовольняє в темпах надходження озброєння і занадто тривалих дискусій про постачання тих же далекобійних ракет.  Україна пам’ятає і ще довго пам’ятатиме особисту заангажованість голови Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, яку вона проявила і проявляє в допомозі нашій країні. Розуміючи водночас, що з нею польська влада не має простих стосунків.  Йдеться про гроші, а не мораль І мої висновки про українську "гру" на зміну влади в Польщі. Відповім жорстко: я давно не читав більш абсурдної тези про українську владу і втілювану нею політику. Тези нічим не підтвердженої й тому провокативної.  Володимир Зеленський добре засвоїв урок з липня 2019 року, коли тодішній американський президент намагався втягнути Україну у свою перевиборчу кампанію. З допомогою "компромату", яку Дональд Трамп хотів отримати на Джо Байдена.  Зеленський пам’ятає, що все закінчилося процедурою імпічменту стосовно Трампа і великими потрясіннями у системі американської демократії. І що наслідки цієї ситуації відчуваються дотепер, бо певна частина Республіканської партії виступає за скорочення допомоги Україні. У президента Зеленського склалися теплі й довірливі стосунки з президентом Дудою. І саме це пояснює емоційність реакції нашої дипломатії на заяву про українську "невдячність" за надану Польщею допомогу. В ситуації, коли польська влада намагається забезпечити інтереси своїх фермерів і великих агрофірм.  Тобто йдеться винятково про гроші, а не про мораль.  Коментуючи останнє загострення в українсько-польських відносинах, я намагаюся пояснити різкість та ультимативність польських заяв і кроків логікою передвиборчої кампанії.  Думки не міняю, але слова Ващиковського показують, що, на жаль, політична гра відносинами з Україною тільки починається. І що не існує та не існуватиме меж абсурдності тез про українську політику.   

Читати повністю