Про це йдеться в матеріалі Марії Панковської для польського видання Oko.press, переклад якого наводить Еспресо. Все почалося в понеділок 31 липня 2023, коли в ефірі польського телеканалу TVP виступив Марчін Пшидач, міністр в канцелярії президента Республіки Польща. Він також згадував про те, що Польща має намір зберегти заборону на імпорт українського збіжжя. Поділився також гіркими рефлексіями, які стосувалися польської допомоги для України. "Україна справді отримала велику підтримку від Польщі. Думаю, що варто було б, аби почала цінувати те, яку роль останні місяці та роки Польща відігравала для України" - зазначив Пшидач. Реакцією на такі слова стало запрошення від МЗС на розмову польського посла Бартоша Ціхоцького. Офіційні українські особи зауважили, що слова про нібито невдячність є неприпустимими. У свою чергу польське МЗС викликало українського посла, а прем'єр міністер Польщі Матеуш Моравецький назвав дії української сторони помилкою. "Це ніколи не повинно мати місця"- сказав Моравецький. Заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський прокоментував ситуацію на Твіттері ввечері 1 серпня 2023. Він також підкреслив, що Росія для обидвох народів є спільною загрозою, а Польща підтримує Україну в такій мірі і в такому обсязі, "наскільки це співпадає з польськими національними інтересами". Зрештою додав:  "Врешті-решт, незмінно і без жодних сумнівів: Волинська трагедія то геноцид зроблений 80 років тому українцями проти поляків. Без переосмислення цього злочину, роблокування ексгумації та вшанування жертв не буде ані польско-українського примирення, ані інтеграції України з ЄС". В схожому тоні Яблонський висловив свою думку 2 серпня в середу вранці в інтерв'ю для польської радіостанції RMF FM. Шлях до загострення курсу відкрив в п'ятницю 28 липня на Польському Радіо 24 Ярослав Качинський Голова партії " Право і Справедливість" Ярослав Качинський сказав, що українці перевершили німців у релятивному трактуванні геноциду, який вони вчинили проти поляків. Зі свого боку росіяни радіють погіршенням польсько-українських відносин. Російська пропагандистська інформаційна агенція ТАСС 2 серпня цитувала інтерв'ю заступника міністра закордонних справ Польщі Павела Яблонського і підкреслила про напруження між Києвом та Варшавою. Чи після початку повномасштабної війни, яка триває вже близько півтора роки, до Польщі повертаються антиукраїнські демони? OKO.press розмовляє з Олександрою Гнатюк професоркою Варшавського університету, Києво-Могилянської академії, віце-президентом українського ПЕН-Клубу. Марія Панковска OKO.press: Заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський зазначає, що Польща не підтримає членство України в ЄС, якщо українці не переосмислять та не вибачаться за Волинську трагедію. Це черговий день, в якому чуємо про напруження між Україною та Польщею. Що змінилося? Професорка Олександра Гнатюк: Не бачу нічого нового. Це радше повернення до наративу, який мав місце перед російською агресією в лютому 2022. Більше мене здивувала попередня зміна риторики і курсу польської влади на рішучо проукраїнську і досить послідовне стримання і уникнення дискусій щодо проблемних питань, передусім історичних. Це повернення до старої моделі, черговий варіант слів "з Бандерою до Європи не увійдете" (фраза Ярослава Качинського, яку він вжив у розмові з президентом України Петром Порошенком, — ред.). І тоді і тепер - це шантаж. Однак в моральному сенсі ситуація значно відрізняється. Вважаю, що причиною цьому є фальшиве відчуття безпеки і неправильне розуміння польського стану справ. Але чому саме тепер відбулося повернення до цього наративу? Ярослав Качинський в п'ятницю сказав, що українці релятивізують Волинську трагедію краще ніж німці свої злочини під час ІІ світової війни. Не існує такої дурні, якої б політики не могли сказати, лиш би отримати навіть один додатковий відсоток підтримки виборців. Такі слова можуть збільшити підтримку? Почну з того, що мене особисто дуже неприємно вражає, коли політики задля особистої користі ставлять вище свої політичні інтереси, аніж інтереси національні. Щодо підтримки серед частини електорату — то безсумнівно йде гра за частину саме правого електорату, який є галасливим  і який завжди йде на вибори під власним прапором. Якщо брати до уваги ширшу картину, то в польському суспільстві існувала неприязнь до українців, вона не з'явилася в останні роки. Навпаки, останнім часом однозначно переважали проукраїнські настрої. Ситуація абсолютної небезпеки, яка виникла в лютому 2022, а також безсумнівна емпатія і захват, змінила пропорції в суспільних настроях поляків. Перед повномасштабним вторгненням ми мали справу з хиткою рівновагою між позитивним та негативним відношенням до українців, тепер в останні роки все дуже змінилося на користь саме позитивного сприйняття українців. З тридцятирічної перспективи, відколи проводяться такі дослідження, видно величезні позитивні зміну в польському суспільстві. Кожного разу збільшується відсоток людей, які симпатизуть та відчувають солідарність із українцями. Тридцять років тому все виглядало зовсім по-іншому: серед народів, до яких поляки ставилися не дуже прихильно українці були одними з перших. Тож коли я кажу, що такі висловлювання польських можновладців мають на меті здобуття частини електорату, я зовсім не хочу сказати, що польське суспільство, як таке, є антиукраїнським. Зовсім ні, воно не є таким. Польща й справді зробила багато, щоб допомогти Україні. Політики з партії "Право і Справедливість" говорять про те, що українці висловлюють замало вдячності, чи це справді так? Це все можна звести до абсурду  -  кожний день починати з ритуального обряду подяки польському урядові. Але думаю, що це не викликало б морального сприйняття, так само як і не зовсім етичним є корисливе надавання допомоги, тобто коли є очікування, що адресат цієї допомоги буде сплачувати свій борг до кінця життя. Це природньо, що є очікування вдячності, але коли хтось визначає, як саме треба ту вдячність висловлювати та ще й це підкреслює, то це, як на мене, має не багато спільного з мораллю. Чи українці недостатньо вдячні? Не знаю жодного українського виступу в Польщі, в котрому не звучали б слова вдячності. Дослідження суспільної думки в Україні показують, що українці сприймають Польщу та поляків як найбільш прихильну державу та суспільство. Ці пропольські симпатії не змінюються навіть під впливом не дуже мудрих висловлювань того чи іншого політика. Але треба зазначити, що такі висловлювання можуть похитнути довіру українських політиків до конкретних польських політиків та їхніх партій Важливішим є все-таки те, що сталося в польському суспільстві На моє переконання на початку повномасштабного вторгнення польський уряд показав себе з найкращого боку, але сталося це саме завдяки настроям польського суспільства, що вплинуло на шкалу польської допомоги, яка у великій кількості опиралася на громадські ініціативи. Це була унікальна навіть до цього часу шкала допомоги і солідарності і це залишиться у вдячній пам'яті українців. Та чи виклик польського посла українським МЗС є адекватною реакцією зі сторони України? Я вважаю, що варто було два рази подумати перед тим як приймати таке рішення. В жодному випадку не вважаю, що одна сторона припустилася помилки, а друга - зовсім ні. Загострення відносин в такій площині не відповідає інтересам ані України, ані Польщі. Польський уряд наполягає, щоб Україна повністю переосмислила та вибачилася за Волинську трагедію, чи це можливо? Не рахуймо історію від завтрашнього дня, це абсурд, а власне так відбувається в Польщі, і це було дуже добре видно під час урочистостей з нагоди 80-ої річниці Волинської трагедії. Кроки спрямовані до примирення та порозуміння мали місце віддавна. Треба брати до уваги історичні обставини. Наприклад те, що Україна в повоєнні роки не мала суб'єктності. Дискусія про польско-українські відносини відбувалася поза державними структурами.  Церковна ієрархія ще у 80-их роках серйозно поставилася до цієї справи — архієпископ Юзеф Ґлемп та намісник українських греко-католиків кардинал Мирослав Любачівський видали спільну декларацію, яка ґрунтувалася на формулі "пробачаємо та просимо пробачення" - то був історичний перелом. Потім наступні церковні діячі при нагоді річниці, та навіть без приводу продовжували процес примирення. На ту формулу посилався також папа Ян Павло ІІ під час історичного візиту в Україні. Також було дуже багато зроблено в тій справі на рівні голів держав та парламентів. Напередодні 80-ої річниці Волинської трагедії українська сторона вжила багато промовистих слів та жестів і вже не знає, що має зробити ще. Українці не погоджуються на односторонню інтерпретацію прийняту польським парламентом, а саме на твердження, що масові вбивства в 1943-1945 роках були геноцидом. Не тому що українці не хочуть владнати цю проблему. Вони не хочуть, щоб їм диктували "єдиноправильну інтерпретацію тих часів" Польща вимагає сьогодні від України більше ніж 10 років тому. В чому полягає різниця? Тоді було "з Бандерою до Європи не приєднаєтеся", лунали розмови про постать, яка у Польщі символізує злочин. На мою думку, не зовсім слушно. Не тому, що це мій герой, а тому що в ті часи Бандера сидів в тому самому концентраційному таборі, що й генерал Ґрот-Ровецькі (генерал Армії Крайової). Їхні камери були одна біля одної. Після закінчення війни був вбитий совєцьким агентом кілька років пізніше. Бандера несе політичну відповідальність за створений рух, був головою ОУН з якої утворилася Українська Повстанська Армія. Але на той час Бандера перебував у гітлерівському концтаборі.  Тепер ми вимагаємо від українців беззаперечного прийняття такого, а не іншого трактування історії, тобто визнання, що масові вбивства поляків були геноцидом, а Бандера — злочинцем. Наступні групи дослідників були створені з політичних причин і кожного разу справа закінчувалася неприйняттям односторонньої інтерпретації. Без ретельних історичних дослідженнь, без істориків та дослідників, котрі опиратимуться на встановлення фактів, ми й надалі застрягнемо в суперечках. Така дорога не приведе нас ні до порозуміння ні до гідного вшанування жертв.   Ще зовсім недавно Польща прямо заявляла, що підтримує прагнення України до членства в ЄС. Тепер до цієї підтримки додалася ще така вимога. Чи такий спосіб може принести бажаний результат? Радше викличе несмак. Я ще раз підкреслю: жертви заслуговують на пам'ять і шану. В Україні є понад сто пам'ятних місць, встановлених польським жертвам. В польсько-українських відносинах проблемою є не ексгумація, а маніпулювання пам'яттю. З усією повагою до жертв, але це немає нічого спільного. Після того, як знесено українські пам'ятники на території Польщі, українська сторона просила, щоб їх відновили. Це не було зроблено. Дійшло до "клінчу". З одного боку маємо "клінч", а з іншого - війну.  Заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський підкреслює, що Росія залишається спільною загрозою для Польщі та України. Визнання спільної загрози не обов'язково означає, що є реальне усвідомлення тієї небезпеки. Я радше бачу, як польська сторона легковажить цю небезпеку, і що набагато гірше, приховує від суспільної думки усю серйозність ситуації, про що свідчить інцидент із ракетою та білоруськими гелікоптерами, коли вони залишилися непоміченими для радарів. Олександра Гнатюк, професорка Варшавського університету, Києво-Могилянської академії, віце-президент українського ПЕН-Клубу. Автор книжок "Відвага і страх" (2015), Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність. В 2006-2010 роках І радниця посольства Польщі в Києві. Перекладачка і популяризаторка української літератури в Польщі.  

Читати повністю