Я пишу: Російська та радянська культура містить велику кількість авторів та творів світового рівня. Таланти народжуються там і тоді, де це вирішує доля. Це факт. У вас є природне право читати й слухати що завгодно, хоч казки Пушкіна, хоч агітаційні промови Гітлера. Це ваш особистий простір. Його неможливо контролювати. Але в Україні іде війна з Росією, яка користується імперськими гаслами та активно маніпулює ідеєю спільного минулого та загального культурного коду — один народ, немає права на самовизначення, немає власної мови, немає власної історії, культура вторинна. Тому публічна демонстрація сентиментів до культури країни прямого і відкритого ворога зараз є або свідомою соціопатичною позицією, або тупістю, тобто неадекватною оцінкою подій, їх звʼязків та наслідків. Читайте також: Багатьом українцям зарано дивитися фільм "20 днів у Маріуполі" Диктую по словах: публічна демонстрація сентиментів до культури ворога — це є сигнал у зовнішній світ. "Ах, хорошо мы раньше жили, песни пели и дружили". Навіть якщо для вас особисто це саме так — це є позиція, яка щось стверджує для інших. Але дозвольте запитати, що саме? Який сенс ви вкладаєте? Наскільки це адекватно? Чи є це належною відповіддю на російські вкиди? Це про бажання мати власну країну з власною культурою взагалі? Хочете фонтанувати такими сигналами — вперед. Але потім не дивуйтеся реакції оточення. Публічна демонстрація сентиментів до культури країни прямого і відкритого ворога зараз є або свідомою соціопатичною позицією, або тупістю, тобто неадекватною оцінкою подій, їх звʼязків та наслідків І я, до речі, взагалі у своїх повідомленнях не чіпаю мову. Я про культурний код. Це не фігура мовлення, це робоче поняття соціології та психології. І він у російськомовних буває зовсім не типово російський. Це факт. Але сам я вибір зробив, як ви бачите. Читайте також: Головне — повернутися у реальність Мені пишуть у відповідь: Я говорив і буду говорити російською, як ви смієте вказувати мені, що читати та слухати, я від вас поїду. До речі, навіть під цим постом будуть коменти про "я — російськомовний "навсегда, навсегда", гарантую. Це невроз. Гаразд. Що ми спостерігаємо — продавлювання в простір контртез про те, що я не говорив і ніколи не скажу. Ось це і є втрата логічних зв'язків і смислів. Немає в мене про особисте, я про соціальне. Про сепарацію, про участь або неучасть у відстоюванні окремої ідентифікації. Ким бути — ваша справа, що публічно робити в соціумі під час війни — не тільки ваша. Це сфера нормування — соціального та правового. Тому реакція є такою, яка вона є. І що тут власне, від мене особисто? Це соціальна азбука Ким бути — ваша справа, що публічно робити в соціумі під час війни — не тільки ваша. Це сфера нормування — соціального та правового. Тому реакція є такою, яка вона є. І що тут власне, від мене особисто? Це соціальна азбука. Читайте також: Флеш-кадр із-під ракетного обстрілу За цим насправді багато чого стоїть. І Україна не перша проходить це горнило. Немає майбутнього в культурно й політично аморфної країни, ми живемо в наслідках такого підходу. Точніше — в його руїнах. Стратегічний вибір — це не роздача цукерок усім порівну. Він вимагає зусиль і змін, часто болючих. Іншого шляху вперед немає. Назад до колії failed state - скільки завгодно, вперед — тільки так. Єднаймося, але не навколо старого згарища. Я можу бути неправий. Можу бути під впливом обставин. Але якійсь внутрішній компас вкупі з корпусом знань щодо соціології та психології вперто повертає мене в цей бік. Джерело Про автора. Олексій Тимофіїв, автор курсу в Академії Делойт в Україні, екскерівник Смарт-Холдинг Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю