Якщо поглянути на кількість тих, хто формально залишається у партії президента, — це близько 230 людей. З них на засідання регулярно приходять та голосують орієнтовно 170-180 нардепів. Рада може запросто перенести сесійні засідання чи відмовитись продовжити робочий день — безумовно, не такої роботи ти очікуєш від народних обранців в часи війни.
Врешті й сама Банкова налаштована якісніше активізувати дискусії з власною партією, адже перша змістовна зустріч Зеленського зі своїми депутатами тет-а-тет була лише 21 лютого 2024 року. Це критично мало в умовах ескалації на фронті та намаганні РФ нанести нам якнайбільші ураження перед можливими переговорами.
Депутати все частіше говорять про відсутність мотивації працювати. Цей стимул для кожного різний, адже частина нових облич 2022 року уже купила квартири на Липках, заміські маєтки та упакувала мамині гаражі елітними автівками. Інші раніше почувалися частиною президентської команди, залученість і причетність до роботи глави держави якийсь час сама собою була достатньою мотивацією. Однак десь із рік точно будь-які дискусії замінила наявність 5-6 потужних менеджерів.
Близьке оточення Зеленського упевнене, що депутати досі зобовʼязані президенту своїм карʼєрним зростанням літа 2019 року, а отже, будуть натискати кнопки за що скажуть.
Читайте також: "Слуги" за зарплату ходити в парламент не наймалися
Якщо говорити відверто, криза між Радою і Банковою гостро наростала ще на початку 2022 року, якби не повномасштабне вторгнення, то цілком ймовірно восени ми б уже пішли на перевибори. Однак війна на певний час змусила дещо згладити гострі кути й замовкнути на певний час заради єдності воєнного часу.
Однак просто прикинутись мертвою мишею і бути зручним для когось мало, варто було напрацювати пласт спільних рішень. Але щойно російські війська навесні 2022 були відкинули від Києва, все повернулось у звичне річище. І будь-які історії про конструктив у парламенті завершились.
Цьому сприяло зростання упевненості пана Володимира Зеленського, що він цар, Бог і єдиний переможець у цій війні. А отже, якісь розмови в Раді можна вести лише з власниками серйозних бізнесів і реально багатими людьми, а думка вчорашнього піцайоло чи активістки міського рівня нікому не цікава. Навіть, якщо це цілком слушні та фахові пропозиції.
Тому не дивно, що багато депутатів справді задумались, навіщо все це їм. І саме тому лише у фракції "Слуга народу" хочуть скласти мандати мінімум 40 депутатів. Цікаво, що більшість з них — це справді ноунейми, які не хочуть ділити відповідальність за всі гріхи Зеленського і довго пояснювати ДБР та НАЗК, звідки взялись гроші на маєтки.
Однак є проблема. Буквально днями уряд Дениса Шмигаля виклав програму реформ для отримання Україною 50 мільярдів доларів від ЄС. А отже, Рада має працювати в режимі нонстоп і щодня, а не розслаблено кнопкодавити в лайт-режимі за вказівкою Банкової. Тобто, за іронією долі, вага Ради навпаки зростає.
Як можна вирішити конфлікт між ОПУ і парламентом?
Найперше: скасувати абсолютне штучне блокування поїздок депутатів за кордон на робочі зустрічі. І мова тут не тільки про Петра Порошенка, Ірину Геращенко чи Вікторію Сюмар. З недавнього часу після мальдівських зашкварів забороняти працювати з іншими парламентами стали й своїм рідним "слугам народу".
Тому маємо ситуацію, коли низка урядів і країн хоче позбавити Україну геополітичної ініціативи, щоб диктувати свої умови. Саме відсутність голосу України закордоном дозволяє Франції та Китаю розповідати, як укладати списки спонсорів війни, які торгують із РФ. А якийсь неназваний чиновник США публікує в FT свої коментарі, що ГУР МО та СБУ, мовляв, не варто бити по російському НПЗ. Бо у США здорожчає бензин і когось там не переоберуть президентом.
Читайте також: США прикривають власну недолугість, забороняючи українцям бити по російських НПЗ
У таких умовах наша Рада мала б нарешті повернути пресу в кулуари. І говорити з нею про злочини росіян, геноцид українців і руйнацію нашої енергосистеми.
Світ жорсткий і любить виключно свої банківські рахунки, але і з ним варто працювати. Так, західні партнери розчаровують нерішучістю і бажанням розв'язувати передвиборчі проблеми нашим коштом. Однак де наша активність?
Президенту Володимиру Зеленському не вдасться перекласти відповідальність на Раду, як би він того не хотів. Ми це помітили на прикладі закону про мобілізацію, коли наш Верховний головнокомандувач публічно каже, що це хай депутати займаються, це не моя проблема. Але тут варто нагадати, що нинішня Рада — це аж ніяк не погана коаліція або ворожа опозиція. Нинішня Рада — це плоть і кров Володимира Олександровича.
Судячи з поведінки депутатів, розкол між Банковою та ними стане відчутнішим. І можна було б порадіти за фіаско президента. Але навіть ця нікчемна і квола Рада нам потрібна для утримання демократії та збереження України. А ще закон про мобілізацію і закони для допомоги від ЄС доведеться приймати. Бо без них нам не виграти війну, як і не втримати тиск окремих західних країн з вимогами до України "просто перестать стрелять" і сісти за один стіл з Путіним.
Спеціально для Еспресо
Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Читати повністю
