Я сказав їй, що вона помиляється: насправді світ повинен дякувати Україні. "Ми даємо зброю, але ви жертвуєте життями", - пояснив я. На зміну її подиву прийшла певна доля гордості. Нещодавній заклик політиків з Великої Британії та Сполучених Штатів, щоб Україна була вдячна, свідчить про обмежений погляд, оскільки він нехтує теперішнім екзистенційним ризиком для західної демократії, та ігнорує мужність України у боротьбі з найбільшою сучасною загрозою для демократії. На саміті НАТО у вівторок міністр оборони Великої Британії Бен Воллес і радник з національної безпеки США Джейк Салліван закликали Україну проявити більше вдячності, причому Воллес зазначив, що Велика Британія не є онлайн-супермаркетом для зброї. Читайте також: У світі із потуги залишилися тільки ми Воллес і Салліван помиляються. Так, Україна вимушена боротися за своє життя, свободу та навіть своє існування як незалежної нації. Проте вона також воює з режимом, який загрожує усім тим цінностям, що визначають нас як людей вільного світу. Отже, кожна крапля української крові проливається задля спільного блага. У такій взаємозалежній ситуації хто кому насправді має дякувати? Як ми виміряємо, у якому напрямку має йти ця вдячність? Ми можемо відповісти на це, застосувавши фінансову концепцію "рентабельності інвестицій", або ж, в контексті боротьби українського народу, "рентабельності жертви". Ми можемо порахувати жертви, які зазнала Україна, і порівняти їх з віддачею для цієї країни. А потім порахувати рентабельність, що приносить Заходу його "українська інвестиція". За такими підрахунками Захід має дуже непогану віддачу для демократії за дуже скромну жертву - "рентабельність жертви" точно не менша, ніж та, яку отримала Україна. Читайте також: Чому Україні пощастило? Або ж ми можемо просто спитати: хто зробив більше для іншого? Відповідь та ж сама — Україна.  Ця країна, змістивши глобальний баланс автократії та демократії в правильному напрямку, зробила для Заходу принаймні стільки ж, скільки Захід зробив для України. Я можу погодитися з тезою, що у своїй жертві, мужності та рішучості, Україна перш за все вмотивована власним виживанням, а не допомогою іншим демократичним націям. Однак ми також можемо сказати, що й інші нації допомагають Україні, задля того, щоб їхні власні цінності мали більше шансів не перетворитися на попіл.  Володимир Зеленський цілком слушно зазначив, що Росія є спільним ворогом всіх демократичних країн і народів. Ми не повинні забувати, що саме через те, як склалися картки історії, відповідальність протистояти Путіну лягла на Україну. Читайте також: У перемогу України повірили інвестори Якщо є сенс в обговоренні "балансу вдячності", то він полягає в тому, щоб відзначити, що допомога Заходу не є чисто альтруїстичною чи якимось різновидом благодійної діяльності. Якщо ми погоджуємось, що ми робимо одну справу, то тоді насправді немає потреби у вдячності в будь-якому напрямку. Коли писатиметься історія 21-го століття, і якщо вона виявиться історією про перемогу демократії та про свободу для Homo Sapiens, стане очевидним, що країна, яка протистояла Путіну та здивувала світ, допомагаючи нам не уникнути занепаду цінностей на планеті, не повинна була нікому дякувати. Ми не по повинні очікувати подяки від Давида, поки він знищує Голіафа задля спільного блага. Якби тільки на Заході було більше консенсусу щодо загрози, яку становить цей Голіаф, ми могли б зосередитися на тому, як довести справу до кінця, а не на тому, скільки допомоги ми можемо надати.  Насправді якщо ризик не зробити достатньо може призвести до втрати самої свободи як такої, це не час рахувати копійки. Оскільки лідери демократій потребують підтримки своїх виборців, вони повинні донести до людей те, що ми не можемо боротися напівсилами, оскільки це стосується наших цінностей. Наступного разу, коли українець подякує мені, я не стану дякувати у відповідь. Я просто поясню, що жодна цивілізована людина не повинна дякувати іншій за спільну спробу врятувати цивілізацію. Джерело Про автора. Марк Діксон, засновник Агентства Морального Рейтингу 14 липня 2023 року. Заснував та керує Агентством, метою якого є вихід західних компаній з Росії, виведення Росією військ з України та зміна політичного лідера Путіна в Росії. Для досягнення цього він використовує систему стандартизованого рейтингування, вимірюючи взаємодію компаній з Росією, а потім називаючи їх і публічно засуджуючи, доки вони не покинуть цю країну. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю