Знаю, що зараз прокинеться хор високочолих кліриків та публічних інтелектуалів з поясненнями того, що і цього разу Папа мав на увазі щось інше. Але, знову ж таки, даруйте, — може, вже досить загортати у барвисті папірці абсолютну відсутність почуття такту й усвідомлення власної місії у того, хто посідає ватиканський престол? Своїм інтерв’ю швейцарській телерадіокомпанії RSI Понтифік змусив повернутися до його багатого "миротворчог"о бекграунду цієї довгої та виснажливої війни. І вкотре підтвердив, що досі не зробив жодних висновків ні з того, що відбулося за час, коли Росія вдерлася у дім сусіда, випалюючи все, що потрапляє під руку, ґвалтуючи, убиваючи цивільних, перетворюючи на попіл мирні міста. Я вже не раз і не двічі писав про те, що, по суті, Франциск свідомо спотворює християнське віровчення, що спекулює на його головних постулатах, що свідомо губить авторитет Церкви на догоду цілком меркантильним, цинічним інтересам. Нинішній Папа є опортуністом, — хай як заполітизовано звучить це слово, — насамперед тому, що усупереч покликанню ставить політику вище служіння.  Ще раз принагідно нагадаю слова Францискового попередника, папи-емерита Бенедикта XVI: "Господи,.. забруднений одяг і обличчя Твоєї Церкви бентежать нас. Але ж це ми самі їх забруднили! Це ми зраджуємо Тебе знову і знову після всіх наших високих слів і широких жестів. Помилуй свою Церкву!".  Про політичний шлейф заяв Апостольського намісника свідчить бодай контекст, у якому вони звучать. Так, до слова, його давніші розумування перед російською молоддю про велич "імперської спадщини" акурат збігалися у часі з історичними маразмами диктатора Путіна. Читайте також: Папа Дуґіної Достоєвщина з уст Папи цілком уписується у наративи російської пропаганди, а його вперте бажання урівняти у правах ката і жертву перегукується з дугінськими умовиводами з "Містерій Євразії". Чи не тому Франциск досі не може надивуватися "гуманізму російського народу"? Ось лише один перл з його замилування людоловами: "Мене вражає… ота жорстокість, яка не притаманна російському народові, можливо… бо російський народ – це великий народ; це (жорстокість) найманців, солдатів, які йдуть на війну як на пригоду, найманців. Я волію думати так, бо маю велику пошану до російського народу, до російського гуманізму". Цього ж разу заклик Папи "мати мужність білого прапора" звучить навдивовиж суголосно зі закликом ще одного автократа – президента Туреччини Реджепа Ердогана "сісти за стіл перемовин з Росією". Цікаво, правда, що і Reuters чомусь витягнула на світ Божий фрагменти лютневого папського інтерв’ю швейцарцям, яке заплановано до етеру лише на 20 березня, акурат після заяви стамбульського "пацифіста". Тобто, видається, що маємо справу з ретельно спланованою у Москві спецоперацією задля того, аби змусити Київ упокоритися долі й піти на діалог з воєнними злочинцями. І з головним із них – Путіним, ім’я якого Франциск принципово відмовляється називати уголос. Якось він спробував пояснити цю деталь, але вийшло геть неоковирно: Він ретельно оминає назвати головного носія "російської традиції". "Чому я не називаю Путіна? Тому що це непотрібно; це вже відомо. Але іноді люди чіпляються за деталь. Всі знають мою позицію, з Путіним чи без Путіна, не називаючи його імені". "Необов'язково вказувати ні ім'я, ні прізвище". Припускаю, що Франциск плутає праведне з грішним, не називаючи ім'я віп-вкладника Інституту релігійних справ (у миру Банк Ватикану) з міркувань збереження банківської таємниці...  Можна трактувати позицію Папи й більш оптимістично. Мовляв, Москві дуже приспічило з переговорами, з паузою у війні, якщо вона залучає до пропагандистських акцій таких віпів як Франциск. Але, думаю, що таке пояснення аж ніяк не мало б бути дотичним до людини масштабу Понтифіка. Якщо, звісно, той усвідомлює власну місію й авторитет. Але чи варто очікувати такого від особи, яка свого часу прислуговувала аргентинським диктаторам, розмінявши власні ліві погляди молодості на безпеку і добробут. Читайте також: Зупиніть Папу, бо він перекроїть Святе письмо Ще раз повернуся до того, з чого почав, — до поминань Папи у храмах, де нині ледь не щодня відспівують українських героїв. І нагадаю слова з Об’явлення Івана Богослова про тих, хто прагне ходити у білих шатах. "І відповів один зі старців, і до мене сказав: "Оці, що зодягнені в білу одежу, — хто вони й звідкіля поприходили?". І сказав я йому: "Мій пане, ти знаєш!". Він же мені відказав: "Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця" (Об'явлення, 7, 13-17) Так от, на прапорі капітуляції, який наполегливо тицяє в руки Україні Папа, — кров жертв Росії. Скільки б не вибілював його Франциск... Бо у тому ж таки інтерв'ю він визнав: "Чим більше у людини влади, тим вона ризикує не зрозуміти своїх промахів. Це спокуса всемогутності. І ця всемогутність — не біла". Спеціально для Еспресо Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід". Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю