Зараз відчуваємо, що Путін усіляко використовує певне вікно можливостей, коли говоримо про ситуацію у США і коли бачимо проєкцію на великому фронті російсько-української війни, а саме на сході ворог надзвичайно активізувався.
Зараз у бій вступить дипломатична артилерія. І перший такий сигнал - це дві ініціативи. Одна надійшла з Анкари, з якою виступив президент Туреччини Реджеп Ердоган стосовно того, що він радо надасть майданчик для діалогу переговорів. А друга - в поїздку кинувся спецпосланник Китайської Народної Республіки Лі Хуей. Цікава річ, що речниця міністерства закордонних справ Китаю Мао Нін, відповідаючи на запитання журналіста Global Times, це газета китайських комуністів, стосовно того, яка мета цієї поїздки, то вона сказала про такі речі, в яких дуже тонко пройдено і названо насправді і причину, і мету: що ситуація на фронті спонукає сторони, на погляд Пекіна, до високої ймовірності діалогу.
Зрозуміло, що посланник Лі Хуей не міг у цій ситуації спочатку не заїхати за інструкціями до Москви. І така зустріч відбулася з колишнім послом Російської Федерації в Японії якраз в період подій лютого 2022 року, а нині заступником Лаврова. У підсумковій інформації для засобів масової інформації було сказано, що в Москві, майже цитую: Китай і Росія дійшли згоди, що без участі Росії не допустимо розглядати питання українського діалогу. При тому, що цього вже немає у китайській заяві, але є в російській. Я наголошую, це є в російській заяві й немає у китайській, що всі односторонні ініціативи й з боку Заходу, і з боку України лише ускладнюють ситуацію, дорогу до можливого діалогу.
Дивним чином здасться для когось, але в цей же момент, у ці ж дні, починаючи з 28 лютого, бо ця історія почала запускатися і ця операція почала працювати з 28 лютого, в одному з найпопулярніших зовнішньополітичних видань Foreign Affairs 5 березня з'явилася стаття за авторства двох відомих фахівців у цій царині - Самюеля Чарапа і Джеремі Шапіро. До речі, обидва є постійними учасниками формату і конференції "Валдай", яка постійно проходить у Росії. Вони ж є авторами відомої монографії 2014 року, яка називається "Українська криза: програють усі", де виписано на кількох сторінках з підзаголовком "Шлях до дипломатії або як розпочати переговори між Росією та Україною", інструктивні вказівки, як одній і другій стороні треба діяти, що робити, щоб безболісно сісти за стіл переговорів.
І ця дипломатична артилерія буде посилювати свій калібр найближчі місяці, і причина цього не у тому, що українські війська залишили Авдіївку, бо так це подає Пекін, так про це пишуть два вищевказані мною автори. А причина у тому, що Росія не має змоги розвивати ці події, тому їй конче необхідна зараз пауза для того, щоб накопичити силу.
Не знаю, чи розуміють в Анкарі, з моєї точки зору там простіше все, тому що Ердоган вирішує свої питання, бо починається формування бюджету наступного 2025 року, а без тарифів, без об'ємів прокачки газу, без торгівлі з Росією, яка зростає для Туреччини, це важко зробити. У Китаї простіше, Китай просто виконує чергову настанову Кремля і виконує свою роль цих дипломатичних вояжів. Ми побачимо зараз, як у цій ситуації запалиться Бразилія, Лула да Сілва (президент Бразилії), хоча під ним уже стілець горить по ситуації всередині країни, але куди ж тоді дінешся, як треба реалізовувати доручення, які йдуть з Москви та Пекіна. Точнісінько так зараз виникнуть і нові пропозиції з боку африканських "замирювачів" і так далі. Думаю, що сюди включаться і саудити. Тобто йде черговий цей шторм.
І навіть перші зустрічі, які провів Лі Хуей в Європі, в Брюсселі, а він зустрівся з керівниками двох департаментів, назву так, міністерства закордонних справ Європейського Союзу, щоб було зрозуміло. І цікаво, що сама зустріч проходила у досить жорсткій тональності, де представники європейської спільноти дуже чітко вказали: якщо Китай надалі буде постачати до Росії комплектуючі для такої зброї, як крилаті ракети, КАБи, літаки й так далі, то кількість санкцій зростатиме. На що позиція Лі Хуея від імені Китаю і посла Китаю при ЄС, який був присутній на зустрічі, була однозначною: ми Росії летальну зброю не надсилаємо, ми олії в полум'я не доливаємо, ми хочемо бути конструктивними та додати в необхідність діалогу лише китайської мудрості. Я майже цитую з того, що було сказано всередині цього діалогу.
На що європейські представники відповіли досить жорстко, що ми готові обмінюватися інформацією і бути в діалозі, але Китай повинен зробити висновки. Бо Китай не залишає іншого варіанту Європейському Союзу, ніж збільшувати санкції й зменшувати товарообіг з Китаєм у зв'язку з тим, що він фактично сприяє Росії у бомбардуванні України.
Вже з цих компонентів складається зрозуміла ситуація щодо маневрів у наступні місяці, які будуть здійснюватися Москвою.
Ви дуже правильно описали два основних треки - російсько-китайський і євроатлантичний. Але є ще додатковий трек - поява Дональда Трампа як серйозної політичної фігури, яка може докорінно змінити невідомо в який бік ситуацію.
Дуже мудро зазначили, що невідомо в який бік. Хоча з моєї точки зору сьогодні вже можна спрогнозувати. Якщо переможцем буде Трамп, бо я внутрішньо розумію, знаючи всі американські перипетії виборів, що сьогодні зарано бути впевненим у тому, що це буде Трамп, але відповідь на це питання воліють чути наші з вами співвітчизники.
Ситуація, яка розгортається зараз, майже повністю схожа на ситуацію в 1979-1980 роках. Нагадаю, це власне прихід до влади та обрання Рональда Рейгана.
Може хтось пам'ятає чи хтось читав, що 4 листопада 1979 року в Тегерані в результаті захоплення посольства були взяті в заручники 60 американських дипломатів. Їх випустили до Америки через кілька хвилин, коли Рейган прийняв присягу. Довго всі ламали списи, що ж таке сталося, що 4 листопада, рівно за рік вони були захоплені, життя проведе нас через відому військову операцію, яка називалася "Тарілка рису", ще вона називалася "Орлиний кіготь", у неї безліч було назв, де адміністрація Картера просто провалилася. Всередині цієї операції військові попросили її відмінити, хоча загинуло, здається, 10 військових. А от техніки було загублено чимало. Але через декілька хвилин, як тільки відбулася інавгурація Рейгана, заручників випустили.
Що трапилося? Коли запитали новообраного президента Рональда Рейгана, що він робив для досягнення швидкого результату, то він сказав: я не робив, працювали мої люди. Через декілька років стане відомо, що так званим людям Рейгана треба було 40 млн доларів, щоб підкупити керівництво Ірану, у тому числі ці гроші й потрапили до аятоли Хомейні для того, щоб вони не віддавали Картеру, як президенту на той момент, цих заручників.
Ситуація розвивається точнісінько за таким сценарієм. Зверніть увагу, коли було обрано Майка Джонсона спікером Палати представників. Треба пам'ятати, що вибори цього разу відбудуться, як і належить, у перший вівторок після першого вихідного дня місяця листопада, це буде п'яте число. П'ятого числа американці підуть і проголосують, голосування якось відбудеться.
Зверніть увагу, Майк Джонсон виходить з кабінету президента і каже, що допомога Україні буде проголосована тоді, коли буде треба. Унікальна фраза.
Ця фраза говорить про те, що її проголошує недосвідчена людина, але людина, яка перебуває в інформаційному полі й розуміє коли відмашка може настати або від кого.
Цей сценарій, який ми бачили тоді, в 1980 році, дуже схожий з тим, що відбувається зараз. Пройдуть роки, бо те, що я розказав стало відомо тільки десь 7-8 років тому, а до цього після смерті Рейгана почали про це говорити більше журналісти, почали копати, дізналися про ці кошти, які передавалися персам. І тоді була поставлена крапка, про яку не дуже люблять говорити американці. Але у цій драмі, яка розвивається зараз, доволі схожий сценарій.
І треба зрозуміти, що в американців, так само як і в українців, є люди, яким абсолютно все одно, скільки тоді загинуло з тих, хто був у заручниках, скільки загинуло американських солдатів, які намагалися їх врятувати. Це люди з іншим характером, їхня цинічність, їхній потяг до влади штовхає їх на будь-які кроки. І тема Трампа, її суть і зміст у тому, що іноді трапляється в політиці.
Я чудово розумію, що було б, якби не прийшов до влади Рейган, бо його зусиллями було розвалено радянську імперію.
Я переконаний у тому, що мілітарне лобі, яке стоїть за Трампом, у разі його перемоги зробить дуже багато для того, щоб Росія сконала.
І тези про те, що Трамп піде на лобизання із московським фюрером, спрямовані, щоб українці зараз побили списи із Трампом. Я наперед застерігаю українських очільників - не треба втручатись у той процес. Сьогодні наскільки можна треба отримати допомогу від усіх, у тому числі від США. Але не заходити в той процес настільки, щоб після 4 листопада пожалкувати про те, що ми туди втрутилися.
Я повністю тут поділяю точку зору Бориса Джонсона. Адже ця людина і знавець, і журналіст, бо журналісту, як творчій людині, дано відчувати оці тонкощі. І та аргументація, яку він проводить щодо Трампа, доволі серйозна, щоб її ігнорувати. Тому, на мою думку, оці паралелі з 1979-80 роками й нинішній перебіг подій із затримкою голосуванням в палаті представників дуже нагадують всі ці речі. До речі, це в характері республіканців, вони не одного разу проходили в політичних баталіях через такі процеси. І я зараз скажу про це як людина стороння від владних процесів. Я хочу застерегти та пояснити українцям, українським посадовцям, що до цих американських явищ треба ставитись як до американських.
І звідси треба чітко розуміти, що на сьогодні, починаючи від військової тактики й закінчуючи політичними всіма перипетіями, перше, на чому треба зосередити увагу, - забезпечення індивідуально захисту солдата, громадянина України, протиповітряної безпеки й так далі. Нам конче необхідно розуміти все те, що може зараз відбуватися, отримати допомогу в сегменті захисту, можливості витримати певний силовий натиск, я маю на увазі, фронт, атаки. Друге - витримати дипломатичний шторм, який буде. Третє - очевидно, що це може привести до певних серйозних політичних внутрішніх протистоянь. Відтак владі необхідно зрозуміти, що її діалог з опозицією й оця єдність суспільства, влади, а всередині владних коридорів і опозиції – те, що дозволить вистояти.
Ви знаєте, внутрішньо у мене більша пересторога від українських владних коридорів і їх нездатності парирувати такі речі, ніж від суспільства, армії. Тому що армія, суспільство, Сили оборони є дуже стабільні та міцні, а от перипетії, які виникають весь час у політичній системі, і суть її полягає у тому, що є один недолік, який продовжує жити, - влада ігнорує опозиційну позицію. Це неможливо і недопустимо робити в умовах війни! Скільки вже наговорено про приклади, які відбувалися. Бо як тільки загостриться ситуація і треба буде робити якісь серйозні кроки, відсутність цього діалогу обов'язково приведе до серйозного конфлікту на столичних вулицях. Це дуже небезпечна річ!
Тому ідея національної єдності, яка мала бути втілена через уряд національної єдності, через якусь координаційну раду національної єдності, це обов'язково треба робити. Бо чергова річ по типу, що того не випустили за кордон, а проти того видали невиправдані звинувачення і так далі – це все в інформаційному полі може привести до дуже серйозного напруження.
Тепер ще одна річ. Зрозуміло, що при такій ситуації активізуються ззовні. І тут дуже важливо, щоб розрізняли ідею Макрона, з точки зору її раціонального змісту та суті, і ідею Лі Хуея, який є просто посланцем Москви в українських коридорах. Бо хочу звернути увагу на одну річ: речниця МЗС Китаю, відповідаючи на запитання того ж самого журналіста, подякувала українській і російській стороні за конструктивну співпрацю та об'єктивне інформування Пекіна. Мене трошки здивувало це вирівнювання. Для диктаторських червоних кабінетів типово ставити на один рівень жертву й агресора, я це розумію, тому в цих 12 пунктах немає різниці між Україною і Росією, там є обидві сторони.
Але оця подяка мене трошки стривожила, бо треба розуміти, що Пекін сьогодні дбає про те, щоб воююча Україна за результатами цього року все-таки 6-7 мільйонів тонн збіжжя китайцям дала. Це ж треба таке, уявіть собі: воююча країна тому, хто допомагає агресору, ще й продає зерно, тому що у нього проблеми з продовольством.
А цей китайський міністр закордонних справ Ван Ї на Мюнхенській конференції на запитання Крістофа Гойсгне щодо виконання Будапештського меморандуму, сказав, що вони його не підписували, меморандум підписали британці, американці та українці. А коли хтось йому заперечив, що документ же проголосувала Рада безпеки, то він додав, що ми не маємо ніякого відношення до ситуації, яка склалася. Тому, мені ці китайсько-пекінські мудрості за сценарієм Москви уже в печінках сидять.
Я ще раз хочу наголосити, що ці речі, які з точки зору дипломатичної майстерності й усього цього клубка, який закручується в міжнародному плані, дуже небезпечні, бо ми тільки зараз проходимо цей поворот, в якому ми мало не вилетіли в канаву з Польщею. А зараз ще маємо шанс зайти в таке ж піке в ситуації з поїздкою Лі Хуея, який вирішує питання, що потрібні Пекіну. Його вся турбота про Україну в цій ситуації і про припинення вогню лише в тому, щоб про це говорити, не більше і не менше. Бо минулого року Китай і Росія надбали на 270 млрд товарообороту. За три місяці цього року вже плюс 25. Якщо подивитися, що в цьому кошику, то там енергетика, промисловість, електроніка, тобто мікросхеми, рідкоземельні метали, власне те, що треба для виробництва озброєння, для війни.
Тут дуже важливо, щоб сьогодні ЗМІ пояснили суспільству, що насправді відбувається і який зв'язок, яка гармонізація між ситуацією на фронті й оцим дипломатичним шаленінням. Відтак треба набратися нервів тим, хто ситуацію розуміє, виписати це в мудрих словах і сказати суспільству, що ми й це переборемо, і тут вистоїмо. Важливо, щоб у нас нерви витримали зараз на цей другий шторм, дипломатичний.
Зверніть увагу, 9 місяців пройшло, як Лі Хуей їздив по Україні, по Європі, де розказував про те, що українці мають віддати захоплені території ворогу. А цього разу він привіз іншу річ - для того, щоб говорити про ці речі, треба говорити обов'язково з Росією. Це - теза номер один. А теза номер два - неможливо реалізовувати свою безпеку, не враховуючи безпеку сусіда. Знаєте, що за цими словами стоїть?
Попросив би вас розшифрувати.
Україні не можна вступати в НАТО, бо це небезпечно для Росії. А якщо ще додати те, що написали Чарап і Шапіро, які говорять, що от на сьогодні важливо, щоб десь хтось з оточення президента України сказав, що указ про те, щоб не вести переговори стосується не лише самого Путіна, а й рядових людей. І друге – важливо, щоб в Кремлі сказали, до якої мітки території України вони хочуть дійти.
Коли читаєш усі ці речі, то розумієш, що треба мати міцну нервову систему. Я це кажу для того, щоб усі зрозуміли, що агентики Кремля завжди будуть себе проявляти і завжди будуть писати всякі дурниці, щоб нас нервово дестабілізувати. Тому бажаю, аби оці всі дурниці, які йдуть, щоб ми їх витримали.
Що стосується Вашингтону і поїздки чи не поїздки першої леді на виступ президента Байдена, то я скажу, що у кожної посадової особи, крім того, що вона людина, є ще функції. І можу вам сказати, як не фаховий дипломат, що у 90% ти мусиш робити ту роботу, яка тобі не подобається, але її треба робити, тому що тебе відправили вести переговори. Ворог перед тобою, чи твій недоконаний друг, чи хворий на голову друг, однак ти мусиш зробити цю роботу. Нам усім треба зрозуміти, що є такі ситуації, а для дипломатів у більшості своїй, коли ти не належиш собі, твоя роль - виконати функцію, яку ти маєш зробити.
Читати повністю
