Заступник голови ради безпеки Російської Федерації, колишній президент Росії Дмитро Медведєв виступив на черговому пропагандистському форумі на тлі карти знищеної та поділеної України. Цей виступ, незалежно від звичного змісту промов і постів Дмитра Медведєва в соціальних мережах, повинен переконати кожного, хто все ще замислюється про можливе заморожування війни між Росією та Україною, що політичне керівництво Росії на чолі з Володимиром Путіним навіть і не думає про припинення цієї війни, а ставить перед собою завдання зі знищення сусідньої держави та приєднання основної частини її території до РФ. Як бачимо, Москва навіть готова ділитися українськими землями із сусідами, таким чином підтверджуючи наміри Володимира Путіна, який ще 2022 року роздумував про те, що територіальні подарунки країнам Центральної Європи змусять їх відмовитись від підтримки України у її протистоянні Російській Федерації. За два роки великої війни між Росією та Україною, позиції Володимира Путіна та його найближчих соратників не змінилися: вони вже зовсім чітко, без жодних там дипломатичних еківоків кажуть, що Україна — це Росія, і що територія сусідньої країни має бути поглинена Російською Федерацією в ході агресивної війни, яку ніхто в Кремлі й не збирається припиняти в найближчому майбутньому. І це саме той сигнал, який Дмитро Медведєв хоче передати й своїм співвітчизникам та Заходу, на тлі так званих президентських виборів Володимира Путіна, що мають зробити легітимною владу російського диктатора на період до 2030 року, а можливо й надалі. Читайте також: Якщо переможе Путін, то світ зміниться так, як він би змінився, коли б переміг Гітлер Російський президент, очевидно, збирається утримувати владу в країні до своєї фізичної смерті. За цей час він хотів би ліквідувати державність як України, так і інших колишніх радянських республік, щоб його спадщиною стало відновлення Російської держави в межах Радянського Союзу 1991 року. Це і є основна політична мета Путіна, і потрібно чітко розуміти – ця мета поділяється переважною більшістю громадян Російської Федерації, переконаних, як і їхній президент, що Радянський Союз і був Росією, і що немає такої ціни, яку росіяни не могли б заплатити за здійснення цього агресивного плану. Навіть якщо йтиметься про багаторічну війну, величезні економічні жертви та десятки, якщо не сотні тисяч загиблих громадян РФ за це агресивне відновлення Радянського Союзу. Адже ціна людського життя, як у сучасній Росії, так і в Радянському Союзі або в Російській імперії, ніколи нічого не коштувала, якщо йдеться про територію. Коли ми аналізуємо заяву Дмитра Медведєва, слід розуміти, що колишній президент Російської Федерації виступає на таких формах не від свого імені, а від імені Володимира Путіна і всього російського політичного керівництва, переконаного в тому, що воно зможе довести власному суспільству необхідність такої агресивної багаторічної війни. Проте, я все ж таки зауважу, що Медведєв говорить і про можливість переговорів тільки коли йдеться не про нинішнє керівництво нашої країни, а про керівництво, яке буде після нього. Тобто ідея, що рано чи пізно під впливом багаторічної війни Росії проти України Москві вдасться або у разі окупації української столиці, або у разі абсолютної дестабілізації ситуації в Україні привести до влади у Києві колаборантів, вона залишається і не змінюється. Це той план, який ще 24 лютого 2022 року хотів здійснити Володимир Путін, коли розраховував, що його війська, перед якими було поставлене завдання окупації Києва, зможуть повернути в українську столицю президента-втікача Віктора Януковича. Того самого Януковича, якого Путін продовжує вважати легітимним главою української держави. Читайте також: Війну спричинили всі, хто копав "російську колію" Таким чином, небезпека російського уявлення про майбутнє саме в тому і полягає, що немає жодного прагнення до миру, що у Москві впевнені, що війна — це найкращий політичний стан, який гарантує і тривалість влади Володимира Путіна, і закріплення та посилення чекістської вертикалі, і постійне посилення режиму в самій російській державі. За ці роки авторитарна Росія Володимира Путіна перетворилася на тоталітарну державу нацистського зразка і продовжує йти шляхом тоталітаризму з такою швидкістю, що за цим кроком не встигають навіть ті російські громадяни, які є лоялістами теперішнього жорстокого режиму. Водночас російське керівництво продовжує думати про те, що воно може зробити легітимними свої наміри, тобто отримати схвалення від керівництва тієї самої України, яка з погляду Путіна, Медведєва та інших не існує і ніколи не існувала. Але зрозуміло, що такого роду схвалення, такого роду згоду можна отримати лише від колабораціоністів, тільки від тих, хто погодиться зрадити інтереси власної країни в обмін на перетворення на маріонеткове керівництво одного з російських регіонів, у якому і слово "Україна" не можна буде згадувати без отримання десятирічного ув'язнення. Тому Москва досі не може зрозуміти, який варіант для неї кращий: просто окупація України з приєднаннями її регіонів, область за областю, поки не стане очевидним, що Росія встановила контроль над сусідньою державою, чи все ж таки спроби внутрішньої дестабілізації із залученнями до співпраці колабораціоністів із проросійських політичних сил, які зараз у Москві тільки й чекають цього часу. І зрозуміло, що коли в самій Україні не спостерігається очевидної єдності між представниками влади та патріотичними силами, тими силами, які були загартовані під час двох повстань за незалежність, двох Майданів у Києві, то це тільки сприяє намірам російського політичного керівництва на чолі з Володимиром Путіним. Це тільки дозволяє колишньому президенту Дмитру Медведєву кровожерливо посміхатися поруч із картою розчленованої та знищеної ворогами України, і ті, хто думає про збереження української держави, повинні розуміти, що її майбутній порятунок – це насамперед єдність патріотичних сил і готовність до створення для цього таких інструментів, які б поставили крапку на амбіціях Володимира Путіна та його співвітчизників. Джерело Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю