Населення РФ, я думаю, чекало від московського фюрера аналізу нових напрямних, а він говорив про все що завгодно, набивши це політологічною ватою, але не про ключове, наприклад, про свій план виходу з агресії проти України.
Мабуть, було декілька версій цього докладу, включати чи не включати якісь гострі пункти, особливо з приводу війни в Україні та якихось питань, що пов'язані з міжнародним порядком денним. Всі чекали, що щось прозвучить у контексті Придністров'я. Були для цього деякі підстави, тому що Кремль свідомо нагнітав таку обстановку. Таке не вперше відбувається, що очікування обмануті - у доброму чи поганому сенсі, це вже кому як.
А це виглядало як звичайна передвиборча промова напередодні так званих виборів 17 березня, як звіт про зроблену роботу. Тобто пішли по м'якшому варіанту, а що слугувало цьому причиною, складно сказати. Мені здається, що вирішили тему війни не робити центральною, а спокійно пройти два з половиною тижні, що залишилися до формального дня Х, голосування за фюрера, яке, зрозуміло, буде підмінено. Оголосять результат 70% явки та 85% підтримки Путіна, тому вирішили не заморочуватися і чисто бюрократично пройти цей момент.
Хоча хтось скаже: а навіщо треба було призначати цей виступ у високосний день, 29 лютого, який буває раз на чотири роки?
Ми знаємо, що для Путіна місяць лютий якийсь такий важливий, бо він убив Нємцова у лютому, убив Навального у лютому, почав війну з Україною у лютому.
Путін же міг це провести 1 чи 2 березня, тобто була обрана дата, хто вірить у нумерологію, можливо, невипадково, ми припускаємо це. Але з усім тим обмежилися чисто бюрократичним набором, це таке невелике стравлювання пари, бо в цілому Путін переконаний, що все йде більш-менш добре.
А ешелони у рефрижераторах російських солдатів Путіна якось не печуть? В принципі, ми не бачимо якогось соціального відгуку, а якщо виходять люди, то їх просто пакують на 5-7 років.
Ну, звичайно, тому Путін і не відчуває загрози та небезпеки від цього фактору витрат війни, тобто значної кількості загиблих військовослужбовців, втрат особового складу. Цього зворотного зв'язку не виникає, а сам він не буде педалювати цю тему, аби її вирішувати чи стримувати якимось чином. Якщо народ не обурюється, то в принципі все йде більш-менш нормально.
Посудіть самі, на другу річницю війни Зеленський виступає і говорить про 31 тисячу загиблих українських військових і у мінімум 5 разів більше загинувших росіян. Я думаю, що співвідношення правильне. Хтось сперечається, точна ця цифра чи неточна, однак співвідношення цілком реальне. Крім того, західні джерела малюють ту ж саму картину.
А що про втрати говорили з російських джерел? Ось одну єдину цифру втрат озвучив Шойгу у вересні 2022 року - 5900 осіб. Після того жодного разу ні одна цифра не називалася. Чи випадково це? На мій погляд, зовсім невипадково. Тобто тема втрат відведена з порядку денного, жорстко притискається, щоб вона не звучала ні у якому вигляді.
Дивіться, нещодавно застрелився якийсь z-блогер, як завжди ідіот, такий бородатенький, з "ДНР", з позивним Морз, чи Морс. А чому застрелився? Бо свої затравили через те, що він сказав, що Авдіївка - це безглузда витрата 16 тисяч життів. Він повторив цифру, яка звучала і з американських джерел щодо офіційних втрат. Зазначивши, що Авдіївка – кладовище мобілізованих. І все, його довели, він повісився. Думаю, що там рука Луб'янки також якусь роль зіграла. Можливо, не напряму, але так чи інакше. Цього Морса, чи Морза, полоскав сам Соловйов. Відповідно, це пряма методичка, пряма установка, що про втрати не говоримо, втрат взагалі не існує. Ця тема ні у якому випадку не має бути мейнстримною (основною).
Якби ця тема виникала у Росії й на неї треба було б реагувати, то звісно, що вони якось щось би робили. Якщо народ сам не вимагає відповідей за ці дворічні втрати, ще й невідомо, скільки загине, то навіщо йому самому підіймати цю тему.
Росіяни активізувалися по лінії фронту, це не тільки Донецький напрямок, можна чекати пожвавлень на півдні України, де жорстка та непроста ситуація. Західні аналітики говорили, що Путін готує собі символічні моменти до перепризначення, але бачимо серйозне розгоряння весняно-літньої кампанії.
Я думаю, так. Під цим є підстави. Для Путіна важливо демонструвати військові успіхи, але це все відбувається на фоні цього розброду та хитання серед союзників України, зокрема у США. Ми прогнозували, що виборча кампанія до листопада 2024 року у США не тільки вплине на єдність рядів, послідовність, безперебійність допомоги Україні. Ці зобов'язання союзники взяли на себе самі, а не те, що Україна щось виторгувала. Вони самі це продекларували, наприклад про F-16, ATACMS, 155-мм боєприпаси.
А 1 млн боєприпасів?
Якщо ви взяли зобов'язання, щось сказали, то робіть це. А що подумають інші союзники? А Трамп у штаті Південна Кароліна під час промови заявив такі речі, які бентежать європейських союзників. Це виходить, що США йде з ролі гаранта, захисника, головної західної держави, лідера вільного світу? Цікаво. Якщо дійсно так, то напевно це тоді вплине не тільки на Україну, а й на європейських та інших союзників по всьому світу.
Цитата: Якщо вони не можуть у конгресі домовитися, щоб надати кошти, підкреслю, що мізерну кількість коштів, порівнюючи, що витрачається на інші програми у США, то це свідчить про слабкість, ніяк не про силу цього основного гаранта, основного союзника України, а також головної країни НАТО.
Тому на цьому фоні у Путіна наснага, яку він десь приховує, а десь ні. У Кремлі можуть думати, що зараз сприятливий момент для якоїсь атаки по широкому фронту або на окремих його ділянках, аби досягнути позиційного успіху поки все те, що відбувається у США, не закінчиться. До листопада ще 8 місяців, за цей час ще багато що відбудеться. Напевно, свої плани кремлівське керівництво пов'язує з цією ситуацією.
Навіщо було прибирати Навального?
Я схильний вірити версії, яку сам озвучив до того, як її висловив ФБК (Фонд боротьби з корупцією). У своєму виступі Марія Певчих (російська журналістка-розслідувачка), це така важлива фігура всередині системи команди Навального, заявила, що готувався якийсь обмін.
Я вірю, що Захід намагався Навального обміняти, витягнути з російської в'язниці.
Чому Путін його вбив? По-перше, він всіх убиває. Навального вони намагалися вбити у 2020 році, коли труїли його "Новачком". На помсту вони вбили Пригожина. Вони вбили багато інших людей. Чому ж їм не вбити Навального на випередження? У в'язниці він би не зміг мати вплив, а якби він опинився на волі у Європі чи Америці, хтось би міг за нього поручитися? Якою б була його біографія і який виклик він би кинув Кремлю? Це питання не страху, так вони бачать рішення питання. Всі проблеми вони бачать як цвяхи, які треба забити молотком, а іншого бачення у них нема.
Щобільше - вони не бояться наслідків. Раніше вони якоїсь побоювалися, кружляли, а зараз провели вибори так, як провели, навіть свого ж кандидата Надєждіна, якого висунули, взяли та не допустили до виборів, хоча він був абсолютно контрольований. Вони навіть у цьому питанні вирішили перестрахуватися. Так чому ж їм було не перестрахуватися у питанні головного опонента Кремля?
Навальний дійсно був антисистемним політиком. Ми всі розуміли, що вони живим його не відпустять, вони над ним багато знущалися.
Але ж свого часу вони випустили Ходорковського, який більш-менш сидів тихо.
Справа не у тому, що тихо, бо Ходорковського випустили все-таки в інший час, режим був іншим. Зараз ми маємо справу майже з закінченою тоталітарною системою. Нагадаю, у кінці 2013 року Ходорковського формально амністували. Це було зроблено у моменті, коли у Москві треба було щось зображати з Олімпіадою, ще тоді авторитарний, персоналістський режим Путіна боровся за деякі відносини з Європою, союзниками, партнерами. Зараз після війни, після пів мільйона загиблих - який сенс щось зображати?
Я добре собі уявляю розмову Патрушева, який є головним протагоністом (головна роль, - ред.) всіх цих жорстких заходів, та Путіна у спорі з Вайно, головою адміністрації президента РФ, та Кирієнком, першим заступником, що відповідає за внутрішню політику: а чого нам боятися, ми й так воєнні злочинці, але, вбивши людину, ми вирішили проблему. І це свідчить, що раніше з Ходорковським вони зображали. Я припускаю ту логіку, що Ходорковського випускали, вважаючи, що він не є небезпечним, бо олігарх, людина з системи, мільярдер, єврей – неконвенціональна (незвична, - ред.) фігура для широких мас населення.
Тобто загрози не становить.
Напевно, зараз Ходорковського не випустили б. Якщо згадати Сталіна, то ви знаєте, що він Троцького відпустив, який потім далі до Мексики поїхав. Зауважте, тоді система катастрофічно змінилася після низки подій: 17-й з'їзд, вбивство Кірова, знищення правотроцкістської опозиції та інших груп. Змінилася система - з'явилися нові завдання. Я веду до того, що всередині системи також є дрейф. Звичайно, за Сталіна була тоталітарна система зразка кінця 1920-х чи 1930-х років, різниця там невелика, але масові репресії давали можливість розв'язати собі руки остаточно.
Путін перейшов в іншу іпостась, тепер йому не треба нічого зображати, бо на фоні війни все тьмяніє. Одна смерть Навального перетворюється на звичайний одиничний прояв на фоні жахливої війни в Україні, яка є ще незакінченою, ця сторінка не закрита.
Якщо вони вбили півмільйона, скільки ще вб'ють за наступні два роки - ось про що мова. Тому мені здається, що, відчуваючи цей ступінь, рефлексії стало менше. Ось і все.
За декілька тижнів Путін самопризначиться, ще й з додатком на шиї вбитого Навального, чи прийме це наш прекрасний колективний Захід? Чи можна виводити РФ з Радбезу через те, що у нелегітимний спосіб захоплена влада в Росії?
До вбивства Навального скоріше домінувала версія, яка й залишиться, - просто не реагувати. Я не думаю, що ми почуємо від офіційних осіб, наприклад, від Білого дому у Вашингтоні чи від президента Макрона пряму артикуляцію теми виборів та їхніх наслідків із закликом не визнавати Путіна легітимним президентом. Чому? Вони тоді, гадаю, і тепер не знімуть обґрунтування у вигляді того, що, якщо ми не визнаємо його легітимним президентом, то як ми будемо вести переговори про мир? Вони не вважають його легітимним, бо прекрасно знають, що являють собою вибори в Росії, але для них методологія реальної політики набагато більш прийнятна з огляду на вибір засобів реагування.
Путін являє собою суттєву загрозу для Європи, тому злити вони його не хочуть. Ще восени 2023 року спілкувавшись з радниками Макрона щодо визнання легітимності виборів у РФ, вони сказали, що питання дискусійне. Ми запитали, чи зможе президент Макрон прийняти російську опозицію як альтернативу самопроголошеному фюреру. І відповідь була – ні. А підтекст був, що навіщо ж злити Путіна. Бо визнавши якусь альтернативу, ти береш на себе відповідальність та ризики, які Захід поки що брати на себе не наважується.
Якби це було колективним рішенням, то навіть у Радбезі ООН можна було б щось зробити, але ж нема цієї єдності. Нема єдності ні з питання про з'єднання якихось європейських армій в Україну, нема єдності з постачання озброєння. Подивіться на дискусії між Шольцем та Макроном. Нема однозначної єдності щодо допомоги до переможного кінця, яку оголошувала американська адміністрація. Нема єдності, і це головна проблема.
Для того щоб не признати нелегітимними вибори, і похідна від цього рішення – почати діяти, має бути загальна єдність та позиція, які зараз неможливі.
У Другу світову війну з уже близьким крахом фашистської Германії союзники готові були вести переговори, але не з Гітлером, а з Гіммлером. Щодо можливих перемовин, то у Кремлі могли б відправити непублічну делегацію до якихось Кайманових островів чи на інші острови?
Дивіться, ці всі перемовини чи дистанційні відносини зав'язані на давньому зв'язку та симпатії Москви, а вони пов'язані з Трампом. Трамп сам заявляє про готовність та можливість домовитися з Путіним за 24 години з питання України. Особисто я не розумію, що під цим передбачається, тому що Трамп теж має обмежувач, на який він піти не може через низку різних важливих причин. Він же виходить з можливості домовитися у вигляді компромісу, тобто компроміс як інструмент - тобі 20, мені 80.
Путін ніколи так не домовляється, він завжди вимагає 100%. Це його зовсім інша тактика. Компроміс – це міжнародне право, яке Путін заперечує.
Трамп при всіх до нього претензіях та його ексцентричності, чесно кажучи, правила розуміє, однак у політиці інша ціна питань, ніж у бізнесі. І мені здається, вони не домовляться, тому час для справжніх переговорів ще не настав.
Москва буде чекати сприятливих для себе результатів виборів у США. А чи буде можливість домовитися - подивляться. Але з точки зору України ситуація, скажімо, для неї самої не змінюється, а у зовнішньому контурі - погіршується. Але знову ж таки все буде залежати від тих можливостей, які виникнуть, а вони не є передбачуваними у зв'язку з виборами у США. Я залишаю якийсь відсоток, що Трампу не вдасться перемогти на виборах.
Кремлем завжди успішно використовувалася енергія мас. Трамп може і не перемогти, але може створитися така ситуація хаосу, зокрема на вулицях у США, - згадайте цирк зі штурмом Капітолія.
Взагалі непередбачувано. Тут уже в американській пресі в окремих виданнях пишуть, що у демократів теж є свій план, який співставний зі штурмом Капітолія на випадок перемоги Трампа. Тобто хвилювань не уникнути ні в одному, ні в другому випадку. Це також треба розуміти.
Є елемент реваншу. Республіканці, які можуть досягнути успіху, тобто перемога Трампа на виборах у США, цілком можуть шукати сатисфакції, помсти за те, що відбулося на виборах у 2020 році та з пов'язаним до того штурмом Капітолія. Ми не можемо точно сказати, як це сприйме американське суспільство, подолає чи ні цей розкол через перемогу Трампа, бо саме він розкольник.
Прямо скажемо, що перемога Байдена, якби він залишився на другий термін, не викликала б таких наслідків, які може викликати повернення Трампа.
Передбачити не берусь, бо це пов'язано з процесами, що йдуть глибоко всередині американського істеблішменту, який боїться приходу Трампа. Можливо, Верховний суд його зніме чи ще щось відбудеться, хоча я думаю, що це питання залишиться на розсуд виборців. Думаю, що саме тут американська демократія все одно працює. Напевно, ближче до літа ми зрозуміємо, куди буде рух, яка динаміка виборчої кампанії, у кого більше шансів. І з цього будуть виходити наслідки для всіх гравців, також і для війни в Україні та для багато чого ще, тому треба почекати.
Кремль використовує всі важелі. А щодо окремих заяв, то я б не надавав їм стільки уваги, бо важливими є дії та стратегії, які Кремль тримає. І це полягає у тому, щоб тиснути всіма можливими способами, змусивши Захід здати Україну. Примусити київське керівництво до початку перемовин з Москвою, прийняти якісь окремі умови, а це можливість використання важелів тиску не тільки в самій Україні, а й на Заході. І у цьому сенсі про спікера палати представників, трампіста Джонсона, вже зараз починає фігурувати досить дивна інформація про його зв'язки з бізнесом чи бізнесовими особами.
З Тульським заводом.
Так, треба почекати та подивитися. У будь-якому випадку я не можу уявити, що Москва не діє, не використовує всі важелі для досягнення своєї цілі. Вони завжди діяли через свою агентуру, довірених осіб, бізнес та інші джерела. Інакше ми ніколи не пояснемо перверсії (патологічне відхилення від норми, - ред.), які відбуваються з Ілоном Маском, бо неможливо це пояснити якимись нормальними категоріями. Чому людина, яка займалася технологіями та бізнесом, раптом лізе у політику? Навіщо це йому? Він не має інших справ, окрім Криму, Путіна та всього іншого? Завжди у всіх випадках вилізе інформація, що тут щось було нечисто, що виникли якісь зв'язки, насамперед матеріальні, які впливали на політичні питання, зміну позиції, створення союзів.
Всередині цього публічного політичного класу США є елементи, які влаштовують Москву, насамперед серед ізоляціоністського консервативного середовища республіканців. Тобто це ізоляціоністське "перш за все Америка" знімає з себе лідерство у західному світі. А Москва ці речі дуже добре відчуває і знає, куди треба натискати. Ми у будь-якому випадку в цьому переконалися. Подивіться, як за ці два роки війни сильно змінювалася ситуація з підтримки України, морально-політичним кліматом у взаємодії Москви з її окремими довіреними елементами. Москва не зупинитися і продовжить діяти у цьому напрямі.
Читати повністю
