Чому польське суспільство підтримує тих, хто блокує польські кордони? Де тут справа політиків, а де суспільства?  Я повернувся з Польщі, був там у службовому відрядженні, зустрічався з багатьма польськими політиками. Говорили про блокування кордону. Польська нація допомогла Україні з початком повномасштабного вторгнення, і ми їм за це вдячні. Поляки нас підтримують в Європейському Союзі. Раптом вони заблокували кордон. Чому? Вони кажуть, що ми продаємо їм зерно і збіжжя поганої якості. Ну, по-перше, не продаємо, тому що все, що ми веземо через них - транзит. По-друге, наше збіжжя і зерно хорошої якості, і це перевіряють ті країни, хто в нас дійсно купує. Німці, наприклад. Вони спостерігають за ним від початку вирощування і протягом всього процесу, бо інакше би не купували. Звідки в поляків така думка? І тут ми повертаємося до різних історичних паралелей, коли починаємо говорити навіть з демократично налаштованими поляками. Починаючи з поганого збіжжя, згадують про те, що війна їм набридла, про те, що Бандера їх вбивав, - про що тільки вони не згадують. Кордон продовжує бути заблокованим, а поляки бажають перемоги Україні в цій війні, тому що вони росіян не люблять, розуміють, що ця війна є несправедливою, що росіяни хочуть нас знищити. І все одно продовжують підтримувати своїх фермерів, які блокують кордон… А чому польські політики мовчать? Чому вони нічого не роблять? Чому поляки їх підтримують? Коли про все це думаю, згадую наше українське суспільство. 2019 рік, вибори: 73% проголосувало за кандидата, який обіцяв швидкий мир. Я не обговорюю цього кандидата, зараз він наш президент. І ми, як нація, яка не може провести вибори під час війни, повинні підтримувати і президента, і парламент, всю нашу владу, яка має спільно боротися проти російського агресора. Але згадаймо період виборів. Чому ці люди повірили в те, що можна буде подивитися Путіну в очі і домовитися про мир? Соціологія показує, що саме через це вони в основному голосували за кандидата, який переміг. Це ж неправда! Звідки ця оманлива думка? А ця оманлива думка з тих меседжів, які посилали в українське суспільство і політики, і соціальні мережі. Як росіяни працюють в соціальних мережах, ми добре знаємо. На різні суспільства маніпулятивно впливає та сама Росія. В Росії цілі підрозділи smm-ників слідкують за соціальними мережами, провокують конфлікти в кожному суспільстві. Один з них, наприклад, пише російською, інший українською. Вони нібито дебатують, а потім росіянин нібито переконує українця, а українці все це читають і думають, що, мабуть, не все однозначно, не все просто, мабуть, в Росії є багато хороших русских людей. І абсолютно проста суспільна маніпуляція через соціальні мережі призводить до голосування за того чи іншого кандидата. Точно так само абсолютно проста маніпуляція через соціальні мережі призводить до того, що роз’ятрюють рани історії, які, на жаль, не були закритими, підштовхують польське суспільство до того, щоб підтримувати блокування України, до того, щоб розповідати про втому від війни і про те, що не лише про війну ми повинні говорити, а про інтеграцію України в ЄС, яка хороша, але так, щоб Україна не мала права там нічого продавати, бо тоді поляки там нічого не продадуть. І не тільки поляки, а й інші народи теж. Здавалось би шизофренія. Росія атакує Україну, Україна боронить собою цілу Європу, збіжжя і агропродукцію українці збирають на замінованих полях, і ЄС мав би підтримати тут Україну. І багато політиків в ЄС це роблять. Але в сусідніх країнах в суспільній думці зовсім інші наративи. Хто в цьому зацікавлений? От прем'єр Литви абсолютно слушно і розумно сказав, що все це нагадує гібридну війну. Він мав на увазі блокування польсько-литовського кордону, який ініціювали польські працівники сільського господарства. Він сказав, що це гібридна війна, потрібна Росії, і був абсолютно правий. Ми бачимо приклад повної перемоги гібридної війни, коли без жодної причини блокується український кордон. Коли кажеш: навіщо ви це робите? Вони кажуть, що зерно погане, ви заполонили наш ринок і взагалі ваш Бандера нас вбивав. Які тільки наративи не піднімаються! Як це змінити? Чому політики не можуть з цим справитися? А в політиків вибори і кожен з них мислить категоріями від виборів до виборів. І коли в тій самій Польщі 7 квітня будуть відбуватися місцеві вибори, де всі три партії провладної коаліції будуть висувати своїх кандидатів, а отже, конкурують між собою, а опозиція конкурує з кожною з цих партій, то кожен з них хоче підтримати той наратив, який існує в суспільстві. Який урок з цього всього ми можемо винести для себе? Лише один: потрібно працювати з суспільствами. І не з російськими, бо з російським суспільством зараз працювати немає сенсу. Це теж важлива робота, але зосереджуватися лише на цьому - велика помилка. Працювати потрібно з суспільствами наших союзників для того, щоб вони тиснули на своїх політиків в підтримці України. Коли вигідно буде підтримувати Україну, то не буде жодних блокувань, не буде протистояння в США між демократичною і республіканською партією, де Україна знову стає розмінною монетою. Для цього наша держава має зосередитися і вжити всіх інструментів, в тому числі сучасних, в тому числі цифрових, аж до штучного інтелекту, аж до простих - публічної дипломатії. Депутати Верховної Ради не мають бути замкнені через позицію нашої влади в кордонах України, а повинні їхати в інші країни, пояснювати нашу позицію, зустрічатися з суспільством, зустрічатися там з політиками й робити все для того, щоб їхні суспільства переконати, виступати там в засобах масової інформації… Я весь час намагаюсь це робити. От вчора вийшла моя стаття в польській “Газеті виборчій”, де я намагаюся пояснити полякам, що жодного сенсу в блокуванні кордонів і України немає, що це шкодить національній безпеці України і Польщі. Але чому весь наш політикум не робив цього раніше? Чому наша ідеологічна машина, коли в нас було Міністерство інформації, тепер Міністерство культури та інформації, кидає весь свій ресурс на внутрішню політичну боротьбу в Україні. Немає в цьому ніякого сенсу, бо ніякої внутрішньополітичної боротьби немає, немає внутрішньої політики, тому що йде війна і не буде ніяких виборів. Натомість зовнішня політика і зовнішня комунікація в нас повністю провалена. Нам здавалося, що західні суспільства, які підтримали нас на початку, будуть підтримувати весь час. Але вони втомлюються від війни, як і українське суспільство. Коли на Заході всі були переконані, що це завершиться за кілька місяців, а наша влада підкидала дрова в цей вогонь і розповідала, що ось-ось ми переможемо, то віра в це була величезною. Ну і було ще одне джерело віри - це ЗСУ, які стрімко і сміливо звільняли окуповані території, даючи віру в те, що скоро таким самим темпом вони ледь не до Москви дійдуть. І дійшли б, якби Захід нам допомагав. Але тут загальмувалась західна допомога. Не прийшло те озброєння, яке мало прийти вчасно, і наші збройні сили не змогли продовжувати наступ в такому ж режимі. Це призводить до розчарування, з яким ми повинні боротися, працюючи всередині цих суспільств, працюючи з їхньою громадською думкою і, звичайно, спиратися на приклад лідерства тих видатних осіб, які намагаються змінити дискурс російсько-української війни й підтримки на Заході. Один з них - це президент Франції Макрон. Макрон заявив про те, що в Україні можуть бути іноземні війська для того, щоб захищати Європу від російської агресії. Це дуже смілива заява. Від цієї заяви багато хто, так би мовити, закляк. Вони - інші європейські лідери - не знали, що говорити. Дехто підтримав Макрона, як, наприклад, прем'єрка Естонії, яка відверто сказала, що це абсолютно можливо і потрібно. Чому це зробив Макрон? По-перше, він хотів показати Путіну, що європейська підтримка України існує. А Макрон - лідер однієї з найбільших країн в ЄС. І це його лідерство стимулює й інші країни ЄС до чіткого усвідомлення того, що відбувається. Тим більше коли ніхто не знає, як завершаться вибори в Америці. І дуже багато антиєвропейської риторики розповсюджується під час виборчої кампанії в США. Саме через це Європа повинна взяти на себе лідерство. І тут ми бачимо два приклади: Польща, яка насправді підтримує нас на європейських форумах, але не може розібратися зі своєю громадською думкою і Франція, яка демонструє  абсолютно лідерські меседжі, коли це стосується України. Здавалось би, мало бути навпаки. Польща - наш сусід, найближчий союзник. Маємо давню історію і було в цій історії так багато спільних помилок, що таке враження, що вони не дають нам вийти за межі тої спіралі, яка весь час нас повертає до того і самого. Українці й поляки сваряться, а росіяни потирають руки та виграють. Цього разу так бути не повинно. І це, безумовно, залежить і від нашої влади, нашого суспільства, від наших збройних сил… І від того, наскільки професійно ми можемо працювати за кордоном і з громадською думкою наших союзників, наскільки фахово, професійно ми можемо показувати приклад найвищої демократії тут, у себе. А до цього є дуже багато запитань у наших партнерів. Наскільки фахово, професійно ми можемо вести інформаційну роботу? Останні тижні показують, наскільки важливою є ефективна робота з громадською думкою в країнах наших союзників. Я готую зараз фільм про інформаційні війни. А сьогодні на цьому каналі виходить ще один фільм про долю українських біженців. Українська влада хоче їх повернути силою, хоче їх забрати до війська, реєструвати, забрати їхні гроші. Але насправді діяти треба абсолютно інакше. Ми розкажемо як. Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Читати повністю