Загалом зараз — чітке дежавю літа 2022. Черговий цикл, коли вони тиснуть, а ми проходимо випробування на міцність. Головне випробування — на фронті. Другорядне — в головах тих, хто в тилу. Перебувати всередині чергового циклу цієї війни й бути заручниками політичної волі союзників — важко. Проходити випробування на дорослість, готовність інвестувати себе і свій ресурс в перемогу — теж важко. Зараз ми проходимо вже четвертий цикл російського наступу. Лютий — березень 2022, травень — серпень 2022, грудень 2022 - квітень 2023, і ось — з жовтня 2023 досі. За літо 2022, їх найбільш успішну спробу, під час найбільш інтенсивного наступу, вони захопили Рубіжне, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Ізюм, Лиман. Напівоточивши наше угруповання на Донбасі. Тоді теж союзники десь до липня не могли наважитись на Himars, а артилерія надходила дуже повільно. Ми наразі не знаємо точно, наскільки в них вистачить ресурсу наступати. Агіль Рустамадзе оцінює, що їх наступального потенціалу вистачить максимум на 1,5 місяця.  Але це буде дуже сильно залежати від наших партнерів. Читайте також: Союзні війська в Україні: бути чи не бути? Якщо цирк у Конгресі вичерпає себе в березні, а снаряди з Європи будуть надходити з оновленим темпом, то до квітня росіяни зупиняться, так і не зумівши захопити міст, порівнянних хоча б з Сєверодонецьком. Бо для цього росіянам потрібно повернути загальну ситуацію до стану літа 2022, а до цього їм далеченько. І треба ще щоб пів року союзники займалися дурнею, ми нічого не робили, а у них не було жодних проблем.  Коли читаєте черговий російський панічний розгон про штурм Харкова чи Запоріжжя, згадайте такий саме про наступ з Білорусі зимою 23, як орди росіян і білорусів попруть знову на Київ. Чого, звісно, не сталося, бо повторити подібну авантюру у росіян не було ресурсів. Штурм  міста-мільйонника, до якого ще треба дійти, як був самогубством для армії РФ, так і залишився.  Тим більше до Харкова йти з Куп'янського напрямку доволі дивно, коли є Білгородщина. Але даних, що росіяни щось там збирають, нема навіть у нашому панічному інтернеті. Тож ми будемо спостерігати чергову спробу взяти Ізюм і знову загрожувати Краматорську з півночі. Чи вийде це в них до виснаження наступального потенціалу, доукомплектації наших бригад людьми та надходження допомоги? Та це ми побачимо ось у березні.  Про Авдіївку. Так, те, що зараз ЗСУ планомірно відходить від навколишніх сіл — цілком прогнозований наслідок втрати Авдіївки. Нема сенсу  утримувати територію аж до наступної серії висот, яка від Авдіївки за кілька кілометрів. Тому планомірний спланований відхід під прикриттям — правильне рішення військового командування. А хто пише, що "підготовлені рубежі" мають знаходитись ледь не в 1-2 км за Авдіївкою, або не розуміє, що пише, або свідомо маніпулює. На жаль, часто втрата опорної точки супроводжує низку інших втрат навколо неї. Як було з тими ж росіянами 2022. Чи є 2024 реальним масштабний контрнаступ, яким він планувався 2023 року? Ні. Просто тому, що така концепція себе не виправдала. І нам знову доведеться шукати ситуативні можливості для наступу, як це було з Харковом 2022. Або накопичувати сили (людські та матеріальні),  і чекати системного виснаження російських сил. Читайте також: Кордони-1991 та срібна куля Війна — це процес зі складною внутрішньою логікою. Де не завжди працює лінійна логіка, через те що неможливо врахувати усі фактори й передбачити всі тенденції. Це — змаганням витривалості. В першу чергу — психологічної. Ця фаза російського тиску мине, головне не впасти в колективну істерію. Поради та рекомендації для цивільних стандартні. Не мобілізовані — донатьте, робіть дрони, ремонтуйте машини, здавайте кров. Ви не в Україні? Донатьте, виходьте на мітинги й вимагайте посилення допомоги. За мітинг чи збір вас не депортують. Якщо ви не в країні, у вас теж є обов'язок їй допомагати. Не нийте. Працюємо  далі.  Джерело Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю